СарекА
Сьогодні «СарекА» – саме так називали свято «Сорока Мучеників Севастійських» у моєму селі. Подекуди в це свято жінки печуть сорок «птічек» із тіста, що є символом повернення журавлів із вирію, хтось варить таку ж кількість вареників із картоплею.
А моя прабабця Агафія готувала сорок пісних лемішок, які в той же день і роздавала, кожному по одній, покладаючись на «Міласть Божу», щоб добре жито вродило та й мак теж. Бо хоч і казали, що «СІЕм год мак нє редів і голаду нє було», але сутужно було і без нього, адже майже всі традиційні страви пов’язані саме з маком. Спробувати лемішку довелося одного разу і мені, бо таки «прип’яв» тітку Ольгу, щоб її приготувала. Ну дуже вже хотілося спробувати, що така за страва та лемішка.
Приготувала тоді її тітка, за прабабусиним рецептом:
Житнє борошно підсмажувала на сухій пательні, перемішувала із маковими зернами, ошпарювала окропом, замішувала і катала у невеликі кульки до трьох сантиметрів у діаметрі. Подеколи такі житні кульки обкатувались у макових зернах вже опісля.
Назва свята співзвучна з назвою птаха – сорокою. Може, саме тому люди вірили, що «СарОка на «СарекА» сорек палак у кубло кладє».
Чимало сільських приказок пов’язані саме із сорокою: «Крутітца, як сарока на калку», «Трескатіть, як сарока», «Сарока на хвасту принєсла», «Вилізаласє – глєді щоб сарока нє вкрала»; приказка до чарки: «Ліетіела сарока і вмачила хвУОст, як віп’є хазяєн, дак віп’є і гУОсть»; припівка: «Ти сарока, ти варона, научи мєнє лєтать ні вісока, ні дальока, щоб і мілого відать».
Мабуть, жодних дитячих вух не оминула і казочка про «Сароку-давбуху», що на «Припечку сіедІЕла...».
Дуже полюбляв загадувати дітям логічні загадки сільський чоловік Білий Іван Іванович на прізвисько «Безрукий». Одна з них була також про цю птаху: «Лєтєла сарока, а за єю сОрек».
«Хай вана нє дУОждє тая панщина» – казала прабаба Мар’я, переповідаючи розповіді своєї бабусі-кріпачки Ганни, котрій ще довелося на пана гнути спину. Для покарання підлеглих, котрі запізнювалися на роботу, на панському дворі лежала велика колода – «кінь», як називали її селяни. Винуватцям оголяли відповідні місця, клали на колоду, прив’язували за руки і ноги і сікли різками. Не були винятком і жінки, яким доводилося запізнюватися доволі часто, зокрема через хвороби дітей. «Апазніласє адна, палажилі на калУОдку да й давай шмагать, кричала покУль нє абребіласє...». Пан весь час стояв поряд і спостерігав. Відійшов поодаль лише тоді, коли почали відлітати від різок «наслідки» того побиття. Не встигли хлопці відв’язати одну бідолашну, як біжить ще одна... «Кричи, що є сили», – «зглянувсє» осавула над жінкою і наказав хлопцям шмагали різками раз по жінці, а тричі – мимо.
Місцевий поміщик майже не визнавав свят, які не входили до «Двунадесятих», винятком було лише свято «Сорока Святих». Казав: «Що таке один, два або «Три Святі», ось як буде «Сорок Святих», то тоді і відпочинете».
Юрій ДАХНО
Рушник "Сорокою" вишитий Дахно Т. А. - репліка на рушник 1940-х, створений за малюнком її брата.
А моя прабабця Агафія готувала сорок пісних лемішок, які в той же день і роздавала, кожному по одній, покладаючись на «Міласть Божу», щоб добре жито вродило та й мак теж. Бо хоч і казали, що «СІЕм год мак нє редів і голаду нє було», але сутужно було і без нього, адже майже всі традиційні страви пов’язані саме з маком. Спробувати лемішку довелося одного разу і мені, бо таки «прип’яв» тітку Ольгу, щоб її приготувала. Ну дуже вже хотілося спробувати, що така за страва та лемішка.
Приготувала тоді її тітка, за прабабусиним рецептом:
Житнє борошно підсмажувала на сухій пательні, перемішувала із маковими зернами, ошпарювала окропом, замішувала і катала у невеликі кульки до трьох сантиметрів у діаметрі. Подеколи такі житні кульки обкатувались у макових зернах вже опісля.
Назва свята співзвучна з назвою птаха – сорокою. Може, саме тому люди вірили, що «СарОка на «СарекА» сорек палак у кубло кладє».
Чимало сільських приказок пов’язані саме із сорокою: «Крутітца, як сарока на калку», «Трескатіть, як сарока», «Сарока на хвасту принєсла», «Вилізаласє – глєді щоб сарока нє вкрала»; приказка до чарки: «Ліетіела сарока і вмачила хвУОст, як віп’є хазяєн, дак віп’є і гУОсть»; припівка: «Ти сарока, ти варона, научи мєнє лєтать ні вісока, ні дальока, щоб і мілого відать».
Мабуть, жодних дитячих вух не оминула і казочка про «Сароку-давбуху», що на «Припечку сіедІЕла...».
Дуже полюбляв загадувати дітям логічні загадки сільський чоловік Білий Іван Іванович на прізвисько «Безрукий». Одна з них була також про цю птаху: «Лєтєла сарока, а за єю сОрек».
«Хай вана нє дУОждє тая панщина» – казала прабаба Мар’я, переповідаючи розповіді своєї бабусі-кріпачки Ганни, котрій ще довелося на пана гнути спину. Для покарання підлеглих, котрі запізнювалися на роботу, на панському дворі лежала велика колода – «кінь», як називали її селяни. Винуватцям оголяли відповідні місця, клали на колоду, прив’язували за руки і ноги і сікли різками. Не були винятком і жінки, яким доводилося запізнюватися доволі часто, зокрема через хвороби дітей. «Апазніласє адна, палажилі на калУОдку да й давай шмагать, кричала покУль нє абребіласє...». Пан весь час стояв поряд і спостерігав. Відійшов поодаль лише тоді, коли почали відлітати від різок «наслідки» того побиття. Не встигли хлопці відв’язати одну бідолашну, як біжить ще одна... «Кричи, що є сили», – «зглянувсє» осавула над жінкою і наказав хлопцям шмагали різками раз по жінці, а тричі – мимо.
Місцевий поміщик майже не визнавав свят, які не входили до «Двунадесятих», винятком було лише свято «Сорока Святих». Казав: «Що таке один, два або «Три Святі», ось як буде «Сорок Святих», то тоді і відпочинете».
Юрій ДАХНО
Рушник "Сорокою" вишитий Дахно Т. А. - репліка на рушник 1940-х, створений за малюнком її брата.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |