Якби Хорватія слухала західних лідерів - досі була б окупована
5 серпня Хорватія визначає День перемоги та День хорватських захисників. Цього дня у 1995 році розпочалася військово-поліцейська операція «Буря» (4 - 7 серпня 1995 р.), в ході якої хорватська армія звільнила 10 400 кв. км. або понад 18% загальної території Хорватії.
Анте Назор, директор Хорватського меморіально-документаційного центру Вітчизняної війни, коментуючи передумови та обставини проведення операції «Буря», підкреслив, що Хорватія намагалася повернути території мирним шляхом. Втім, відмова сербів від втілення мирних планів показала, що немає інших варіантів повернення територій, окрім військового.
В інтерв’ю хорватському телебаченню Анте Назор розповів про складнощі, з якими зіткнулося керівництво країни, приймаючи рішення про проведення військової операції зі звільнення окупованих територій.
«Хорватія намагалася вирішити югославську кризу мирним шляхом, як на початку 1990 і 1991 років, так і в наступні роки, безпосередньо перед Бурею. Відповідно активізували переговори з повсталими сербами. …Однак керівництво сербів у Кніні підтримувалося сербським керівництвом у Белграді, і разом вони не мали наміру мирним шляхом повертати окуповані території до складу Республіки Хорватія», - наголосив директор Хорватського меморіально-документаційного центру.
«Найкращим прикладом такої політики є відмова від плану Z4, за яким міжнародне співтовариство гарантувало сербам у Хорватії на території 11 муніципалітетів, де вони мали більшість у 1991 році, високий ступінь автономії, можна сказати практично держава в державі. Коли вони відмовилися в січні 1995 року, стало зрозуміло, що жодний інший варіант, крім військового, не дозволить законно повернути окуповану територію Республіки Хорватія. Тож можна сказати, що керівництво повсталих сербів і сербське керівництво в Белграді є єдиними винуватцями того, що питання окупованих територій було вирішено військовим шляхом», - зазначив Анте Назор.
«Хорватія мала повне право, вона мала визнання, вона мала резолюції ООН, які підтверджували, що окупована територія є невід’ємною частиною Республіки Хорватія. Проте те, що було на папері, не було втілено в життя», - підкреслив він.
«Мабуть, найкращим способом описати зовнішньополітичну позицію Республіки Хорватія є той факт, що 1 серпня (1995 р.) президент (Хорватії Франьо) Туджман розмовляв з послами іноземних держав…, і вони дали йому дуже чіткий сигнал не розпочинати військову операцію, тому що світ це не підтримає.
В нас є листування президента Туджмана з державними діячами Франції, Німеччини та Америки від 2 і 3 серпня, і з цього листування зрозуміло, що світ не хоче підтримувати військовий варіант і попереджає Хорватію не розпочинати.
…Саме листування, на жаль, показує, особливо коли ми дивимося на листування з французьким президентом: якби Хорватія прислухалася до пропозицій світових лідерів, навіть сьогодні ми б не мали окупованих територій у складі Республіки Хорватія», - підкреслив директор Хорватського меморіально-документаційного центру.
Балканський оглядач
Анте Назор, директор Хорватського меморіально-документаційного центру Вітчизняної війни, коментуючи передумови та обставини проведення операції «Буря», підкреслив, що Хорватія намагалася повернути території мирним шляхом. Втім, відмова сербів від втілення мирних планів показала, що немає інших варіантів повернення територій, окрім військового.
В інтерв’ю хорватському телебаченню Анте Назор розповів про складнощі, з якими зіткнулося керівництво країни, приймаючи рішення про проведення військової операції зі звільнення окупованих територій.
«Хорватія намагалася вирішити югославську кризу мирним шляхом, як на початку 1990 і 1991 років, так і в наступні роки, безпосередньо перед Бурею. Відповідно активізували переговори з повсталими сербами. …Однак керівництво сербів у Кніні підтримувалося сербським керівництвом у Белграді, і разом вони не мали наміру мирним шляхом повертати окуповані території до складу Республіки Хорватія», - наголосив директор Хорватського меморіально-документаційного центру.
«Найкращим прикладом такої політики є відмова від плану Z4, за яким міжнародне співтовариство гарантувало сербам у Хорватії на території 11 муніципалітетів, де вони мали більшість у 1991 році, високий ступінь автономії, можна сказати практично держава в державі. Коли вони відмовилися в січні 1995 року, стало зрозуміло, що жодний інший варіант, крім військового, не дозволить законно повернути окуповану територію Республіки Хорватія. Тож можна сказати, що керівництво повсталих сербів і сербське керівництво в Белграді є єдиними винуватцями того, що питання окупованих територій було вирішено військовим шляхом», - зазначив Анте Назор.
«Хорватія мала повне право, вона мала визнання, вона мала резолюції ООН, які підтверджували, що окупована територія є невід’ємною частиною Республіки Хорватія. Проте те, що було на папері, не було втілено в життя», - підкреслив він.
«Мабуть, найкращим способом описати зовнішньополітичну позицію Республіки Хорватія є той факт, що 1 серпня (1995 р.) президент (Хорватії Франьо) Туджман розмовляв з послами іноземних держав…, і вони дали йому дуже чіткий сигнал не розпочинати військову операцію, тому що світ це не підтримає.
В нас є листування президента Туджмана з державними діячами Франції, Німеччини та Америки від 2 і 3 серпня, і з цього листування зрозуміло, що світ не хоче підтримувати військовий варіант і попереджає Хорватію не розпочинати.
…Саме листування, на жаль, показує, особливо коли ми дивимося на листування з французьким президентом: якби Хорватія прислухалася до пропозицій світових лідерів, навіть сьогодні ми б не мали окупованих територій у складі Республіки Хорватія», - підкреслив директор Хорватського меморіально-документаційного центру.
Балканський оглядач
| Читайте також |
| Коментарі (0) |