Царська лапша

"Я готовий відмовитися від окупованих територій у рамках дипломатичної угоди, згідно з якою Україна вступить в НАТО і переговорами поверне втрачені землі", - Зеленський.

Я готовий… Подарувати… Переписати… Так просто, з широким імператорським жестом, розпорядитися 20 % країни, як своєю власною грядкою. Від імені "живих, і мертвих, і ненароджених". Минуле виставити на аукціон, майбутнє – закласти в ломбард, а за це – благословення від сильних світу цього: "Гарний хлопець, уміє домовлятися".

От тільки в історії є погана звичка – не забувати такі рішення. І відповідальність за них же - не індивідуальна, а колективна. Всенаціональна. Дешеві гарантії, дорога ціна. 20 % території, десятки тисяч загиблих, мільйони зламаних доль. Що натомість? Запевнення запевнень. Ті самі, що розсипалися у 2014?

От тільки-но Україна вступить в НАТО – от тоді ми повернемо території... переговорами. Нам же ніколи не брехали, правда? У цьому просмерділому гадючнику подають уже не слово "перемога", а затхлу і процвілу лапшу з 2019 ("Нужно просто перестать стрелять"). Тільки тепер це звучить англійською з американським акцентом: "Сease-fire agreement". І лапша вже не просто з пліснявою – вона смердить смертями і руїнами. Називати це "дипломатією" – те саме, що відтермінований геноцид "перспективою мирного рішення".

Вадим ВАСИЛЕНКО