Інтелектуальні жертви війни

Їх загибель пройшла непоміченою. Як свого часу непоміченим було скоропостижне умертвлення на догоду януковичівській владі/ФСБ газети "Сіверщина"...

З початком Широкої війни перестали виходити у світ газети "День", "Літературна Україна" та місцева чернігівська "Наш край". Культурні люди стали удвічі біднішими.

Щоправда, "ЛітУкраїна" ще якось двічі вийшла і навіть, кажуть, ще раз винницькі письменники проплатили ще один випуск. Але з того не буде діла. Бо редактор Сергій Куліда виїхав у Польщу, створив там якийсь "незалежний медіацентр", на який незалежно просить гроші в української влади. Куди йому до тої "ЛітУкраїни"! Правда, я від нього й не чекаю цікавої газети, прочитавши його прорадянські книжки про шпигунів, видані в незалежній Україні неукраїнською мовою... А газету шкода!

Без пояснення причин перестала виходити і чернігівська районка "Наш край", яка попри періодичну радянську ностальгію редакторки була цікава місцевими історіями (з незрозуміло для чого включеними інформаціями то з Парафіївки, то ще звідкись здалеку від Чернігова). Останнє, що пані редакторка Наталія Бушай ставила на своїй сторінці у Фейсбуці - репортаж із Баварії. Очевидно, вона там перебуває. Ну, не в СРСР же їй було емігрувати!
І найболючіша для мене та, гадаю, і для багатьох втрата - газета "День". Вона була найкращою інтелектуальною газетою України. З нею можна було не погоджуватися (як, скажімо, з беззастережною адорацією Павла Скоропадського чи із захистом постаті Короленка), можна було сперечатися (хоча статтю до ювілею викрадення в України Стародубщини п. Сюндюков відхилив), але вона щотижня давала поживу для роздумів. Певно, смерть генерала Марчука пришвидшила її фінансовий крах.

І ніякий інтернет не замінить цих видань. Якщо було б інакше - на Заході уже б усі газети позакривалися... Газета і журнал - це як ознаки культурної людини. Три з них у мене відтяпала війна.
Суспільство не помітило втрат.

Василь ЧЕПУРНИЙ