І хай буде Україні Зеленський

До другого туру ще десять днів, а люди поводяться так, ніби не просто зловили Бога за яйця, але й вже поклали їх у кишеню

Всі чомусь вважають, що я за Порошенка. Ні. Все рівно навпаки. Я за Зеленського. З двох причин.

По-перше, якщо урок не був засвоєний, його потрібно повторити. Всі бажання повинні виконуватися. Мало було Януковича, п'яти років війни і втрачених трьох областей? Не дійшло? Залишаємося, діти, на додаткове заняття. Інакше нічого не вийде.

Як патріот України я розумію, що для країни це катастрофа. Але, знову ж таки як патріот України, вважаю, що відкладена катастрофа буде страшніше. Порошенко через п'ять років в будь-якому випадку піде, і ... І ось потім що? Зайвих п'ять років втрачати, щоб потім знову все з нуля? Ні, краще відразу. Раніше сядемо, раніше вийдемо.

А по-друге ... Ну от що пропонує Порошенко?

Якщо урок не був засвоєний, його потрібно повторити
А все те саме. Затягнути паски і ще п'ять років, а за ними й далі – гарувати, шукати гроші на армію, протистояти, чинити опір, домагатися, тягнути, тягнути, тягнути.

Зеленському ж, щоб перемогти, треба було зробити тільки одну річ. Йому за три тижні всього лише два рази треба було показатися на публіці. Тільки два рази. На десять хвилин. З розумним обличчям. І заздалегідь завченим текстом. Від якого не відступати ні на кому. Вийшов, промовив перед камерами із загадковим виглядом, пішов. І все, мовчок.

А весь інший час мовчати. Намертво. Як партизан. Взагалі ні слова. Не показуватися ніде. Ні твіту, ні фотки в інстаграмі, ні хвилини в ефірі.

І всі думають – ох, яка зайнята людина, гарує з ранку до ночі, команду створює, переговори, мабуть, веде вже з Трампом, крутиться день і ніч. І правда, давайте не будемо йому заважати.

Взагалі, звичайно, унікальний випадок. Щоб перемогти, людині треба було просто нічого не робити.

Але Зеленський подивився на рейтинги – і хлопцеві звернуло мізки. Геть. Людина вирішила, що він і справді самостійний політик і неймовірно крутий. А його ляльководи продюсери вирішили, що справу зроблено і вибори вже виграні з розгромом. І його ядерний електорат. І весь запоребрик. І Пєсков. І Жириновський.

І почалося таке пекло, що хоч святих винось.

До другого туру ще десять днів, а люди поводяться так, ніби не просто зловили Бога за яйця, але й вже поклали їх у кишеню. Поліція порушує закони і тягне активістів у автозаки за надуманими звинуваченнями. МВС заводить кримінальні справи за неіснуючою подією злочину і неіснуючим складом за відео в інтернеті. Коломойський відкрито говорить, що відіжме назад або «Приват», або поверніть йому 2 млрд. Сам кандидат сцить усім в очі з кожного ролика відвертою брехнею і влаштував такий цирк з дебатами, що при словосполученні «баночка з сечею» ніяка Олімпіада вже не згадується. Все, який там, забудьте. Тепер цей мем міцно на роки закріпився за Україною.

Жириновський кричить, що тепер ми влаштуємо в Україні хаос і відіжмемо все до Києва. І Київ відіжмемо. Скабеева, Кисельов, Соловйов просто слиною бризкають від радості. Місцева вата відкрито пише: «Тримайтеся, йде наш час».

Такого пекла не було ніколи. Ні при якому Януковичі й Азірові.

Отетеріли всі. Навіть найбільші ненависники Порошенка дивляться на це пекло і хапаються за голову.

І це я ще вчорашній ефір «Право на владу» не дивився. Там, кажуть, взагалі фініш був.

Дивно, що коли я півроку тому почав говорити, що Зеленський – це повна жесть, і що яким би не був Порошенко, вибору в цій каденції просто банально немає, мене змішали з таким лайном.

І, дивлячись на все це, я все ж до болю в вилицях хочу, щоб переміг Зеленський.

Тому що у випадку Порошенка, як я вже говорив, треба буде гарувати.

А в разі Зеленського я включаю програму «починаю активацію режиму «звалювати». Їду в якусь Прагу, влаштовуюся там на напівватне «Настоящее время», стаю справжнім російським лібералом, городжу якусь фігню про те, що «в справі Бабченка не все так однозначно», нарешті отримую круту зарплату, соцпакет, медичну страховку, оренду трикімнатної квартири і в зуб більше не дму. І до самої старості запливаю в цій синекурі професійним жиром, перетворюючись з журналіста на бюргера, попиваючи по п'ятницях пиво з цепелінами.

Або в Берлін. І з розумним виглядом починаю розповідати про «конфлікт в Керченській протоці».

Або в Лондон. До МБХ. І там на повному серйозі починаю писати, як нам скинути Путіна і облаштувати Росію.

Тому що рвати жопу, сидіти в ямі, розстрілювати, чекати, коли тебе грохнуть, збирати гроші, вже рік жити як Ассандж в еквадорському посольстві безвилазно в чотирьох стінах з єдиним вікном у світ у вигляді Facebook, яке мені ольгінські за це і закривають вічно – за вільну незалежну Україну, в якій є нація, яка перемогла на Революції Гідності, я готовий. У мене обов’язок.

А рвати жопу за країну, яка сама, добровільно, без примусу вибере ось це ось – вже ні.

Я просто не зможу тоді пояснити, чому у моєї дочки немає дитинства.

Бачили очі, шо купували. Вже зараз все зрозуміло. Я бачу, як Вова з тріском, всього за десять днів стрімко звалюється в днище і втрачає відсотки відриву один за одним з такою швидкістю, що Шумахеру і не снилося.

Тому що, повторюся, ще навіть виборів не було – а отетеріли всі.

І, начебто, потихеньку почали тверезішати.

Так війнуло януковощиною, що вже і додаткових занять може не знадобитися.

Тому я хочу звернутися до Володимира Олександровича. До штабу Зе! Команди. До Ігоря Валерійовича. До Жириновського, Скабеєвої, Пєскова.

Заткниться, га? І прив'яжіть дитину назад на поводок.

А то ще тиждень такими темпами, і ви втратите весь свій відрив вщент. У повний пил, в труху. І переможе знову «шоколадний барига».

А так хочеться, нарешті, пожити заможно.

Аркадій БАБЧЕНКО
НВ