Груші

Коли ми купували дачу, колишній господар водив нас ділянкою й розповідав про дерева.

- Ось маєте три груші, - сказав він. - Але зрубаєте їх - не родять кілька років.

Ми почали будівництво - було не до груш.
Коли дійшло до саду, зайшла пізня осінь і не було охоти його рухати.
- Навесні поспилюємо груші, - сказав чоловік.

Але навесні вони густезно зацвіли, а потім так зародили, що не видно було листя.
Щоправда, скористатися цим багатством ми не змогли, бо ще на дереві грушки всередині були вже гнилі. Зверху красива, апетитна, а всередині - гнилизна.

Родили щороку рясно, та пусто.
Цьогорічної весни знову зацвіли буйно.

- Що з того цвіту, - кажу чоловікові. - Усе одно треба їх зрубати, бо лиш осам розкіш. Восени спилимо.
Та влітку грушки виявилися без гнилизни всередині.

Я їх наконсервувала багатезно, варення наварила, навіть лечо з ними зробила.
От скажіть: вони нас чують?

Ганна АРСЕНИЧ - БАРАН