Україна в огні, українці в огні...

Червневої ночі, коли народжувався день, посеред якого народився ІВАН МИКОЛАЙЧУК і помер, 16 літ тому, ЮРІЙ ІЛЛЄНКО, бусурманські ракети та інше вурдулачне залізяччя ударили по Довженковій кіностудії, по Лаврі і просто по людях.

Кажуть, це путін. Та ж ні, путін лишень один із символів війни гімперії проти України, її народу, її культури. Бо війна ведеться уже кілька століть. Новітня її фаза почалася сто років тому, у травні 1926-го, в Парижі, пострілом у Симона Петлюру. То був постріл стартового пістолета, що запустив механізм війни. За тим суд над убивцею і його виправдання, з проголошенням українців антисемітами і кривавими бандитами. Спеціальна військова операція чекістів, перша і далеко не остання у цій війні.

Дізнавшись сьогодні про знищення сотень костюмів на Довженковій кіностудії, згадав оповідь Миколайчука. Як любив він не просто працювати, а жити в кіностудійному просторі. Після призначення на роль обирався костюм. Він його надівав і кілька днів походжав у ньому кіностудією, а іноді й поза неї. Сторожко приглядаючись: як люди реагують на той костюм. Так входив він у роль, у тіло тієї ролі. Костюм героя був неодмінною складовою її...
Немає більше костюмів, у яких знімався Миколайчук. І які знімав Іллєнко, як оператор і режисер.

По Одеській кіностудії вже били, тепер нищать Довженкову. Нищать, власне, Україну як таку. Хочуть, як колись Гітлер щодо євреїв, аканчатєльно рєшить вапрос с етой Украіной. Дивно, але досі є люди, котрі цього не розуміють...

На фото: афіша ретроспективи фільмів Юрія Іллєнка в рамках кінофестивалю Миколайчука OPEN, який триває нині у Чернівцях;

Сергій ТРИМБАЧ