Гроші на дорозі

Роздуми над фактами
Продавщиця на базарі зважила мені товар і назвала ціну: 7 гривень 15 копійок. Я подав гривні купюрами, копійки — дрібними монетами, по 1 і 2. На мій подив, продавщиця гривні взяла, а копійки посунула назад: мовляв, досить. Чи не вперше побачив, як продавець недобирає, а не обраховує. Але продавщиця показала мені на цілу купку таких же дрібних монет у неї на прилавку і мовила, що ось такого повно? і не знає, що з ним робити. Істини ради, ця сцена відбувалася в багатшому Києві, де 15 копійок дійсно вже майже ніщо. У Чернігові це ще гроші. І все ж процес знецінення наших рідних українських грошей іде повним ходом.

Дивуватися нічому. У нас уже не стало жодного товару, який би коштував копійку. Останнім таким були сірники. Коробка їх і за Союзу, і певний час в Україні трималася на ціні рівно в одну копійку. Коробочка часто й слугувала за цю монету як здача. Нині ціна їй — 15 або 20 копійок. Саме така градація. Зверніть увагу: вже не йдеться про ціну 16, 17 або 18 копійок. Ні, будемо стрибати одразу по п’ятаку.

Останнім часом я все частіше бачу гроші на дорозі: монети переважно дрібні, білі — 1 або 2, рідше 5 копійок. Хоча трапляються й жовті: 10 або 25 копійок. Жовті лежать з недогляду, їх все ж підбирають. А от “одинички”, “двієчки” можуть так і валятися в людних місцях: на базарі, вокзалі, в магазині. Гроші знецінюються, тобто безкінечно, постійно, нахабно дорожчає те, що отримують за гроші: товари, послуги.

Оцей некерований хаос у ціноутворенні — це хаос, неповага стосовно до національної валюти. Кажуть, у деяких донецьких автобусах висить принизливий напис (російською): “Нет денег — плати гривней”. Не знаю, яку валюту жителі цього доволі убогого регіону вважають “деньгами” — може, пасажири задрипаних автобусів розплачуються доларами або євро? Чи російськими рублями?

До речі, про рублі. Майже 14 років ми маємо власну українську валюту, гривню. Відбулося два її обвали. Початково, 1996 року, долар коштував усього 2 гривні, навіть трохи менше. Після літа-осені 1998-го — 5 гривень, після останнього обвалу — близько 8-ми. І все ж ця наша національна валюта й зараз у 4 рази вагоміша за російського рубля (було, що і в 6 разів). Тому неприємно, коли вже 14 років у базарно-магазиннному середовищі гривню називають “рубльом”. На це так і хочеться сказати: ваш “рубль” коштує на наші всього 25 копійок. Принагідно вже зауважу і таке: скільки ще замість “гривня” (жіночого роду) невігласи говоритимуть “гривень” (чоловічого роду). “Вам здачі 5 гривнів”. Замість правильно — “5 гривень”. Це що, теж вплив російськомовного “рубля”?

Попередній абзац був свого роду одою нашій українській валюті. Але її принижують. І саме постійними подорожчаннями всього і вся, часто взятими “зі стелі”. Дивлюся напис на кіоску, де продають квас. Ціни ростуть так швидко, що продавець не встигає переробляти табличку з ними: перекреслили стару ціну, написали нову. От і стає “квас середній” вже не 3 гривні, а 3,5, а “квас маленький” — не 1,60, а 2 гривні. Між іншим, подорожчання отого “середнього” на 50 копійок на трьох гривнях становить 17 відсотків. А оті 40 копійок, які “додаються” на “квасі маленькому”, становлять від попередньої ціни аж 25 відсотків.
Втім, що ми тут говоримо про 17 чи 25 відсотків, коли нинішня влада з 1 серпня піднімає ціну на газ для населення одразу на 50 відсотків. Перше питання: чому, власне, саме на 50, а не, скажімо, на 47 чи 51? Якщо ми говоримо про якусь “ринкову ціну”, звідки ж таке заокруглення, що одразу махнули на 50? А нізвідки, “зі стелі”, щоб, як кажуть, “ нє мелочіться”. Друге питання ще важливіше. А що взагалі за таким нахабним подорожчанням? У будь-якій нормальній демократичній країні владі довелося б детально пояснювати громадянам подорожчання на 5 чи 7 відсотків. Більші цифри могли б вивести на акції протесту тисячі людей. Ми ж, видно, ненормальні, принаймні недемократичні, тобто це не суспільство “влади народу”.

А гроші на дорозі валятися не повинні. Це неповага до самих себе. Проведу паралель із Польщею. Гривня — це у них злотий, копійка — грош. Співвідношення нині — 3 до 1, тобто один злотий вартує трьох гривень (свого часу було й меншим, ніж півтора). У Польщі теж давно нема товару, який купиш за 1 грош. А враховуючи, що заробляють у країні утричі більше, ніж у нас (ми — півтори тисячі гривень, там — півтори тисячі злотих), можна було б припустити, що й там гроші, саме оті “гроші” — монети, теж валяються на дорозі. Зовсім ні! Я жодного разу ніде не бачив ні монетки. І в магазині продавець дасть вам здачу з точністю до копійки, цебто до гроша. Бо це культура, повага до себе, нації, держави, одним з атрибутів якої є національна валюта.

Тож, побачивши на дорозі нашу бідну маленьку копійку, нахиліться, вклоніться їй, підніміть. Краще віддайте милостинею, але вона валятися не повинна. Може, ми колись навчимося з повагою ставитися до нашої валюти і не ганьбити її хамськими інфляціями.
Петро АНТОНЕНКО