Дивізія "Галичина" і нема на то ради...

Коли еврей, який навіть вважає себе українофілом, коли, українець, який навіть не вчащає до московських церков й навіть приносить жертви дубовим та членоголовим ідолам, коли галичанин, який є свято впевеним у тому, що він є справжнім українським націоналістом, починають вимовляти бодай одну лише назву першої української дівізії, то із цими трьома людськими різновидами відбуваються мимоволі певні фізіологичні та психологичні метаморфози, які дозволяють зробити висновок, що й поміркований сіоніст й приспаний націонал-більшовик й сором"язливий прихильник галицького расистського автономизму належать до одного людського (точніше, недолюдського) різновиду - адже спогад про представників української кшатрійської касти із золотавим левом на шевроні примусить бризкати слиною та захлинатися люттю навіть згадуваного нами коллективного галичанина, у якого хось із родичів певно пройшов крізь вишкільні табори українського дівізії СС.

Вочевидь, на це немає ради панове - втім, можна відректися від власних союзників, але не можна відректися від власної країни, а її розташовано саме так, що тричі прострілений наскрізь український геосакральний компас вперто вказуватиме у бік Великої Півночі. Й на це, також, немає ради.

Зі святом, панове.

Ігор СКРИПНИК