"Українська кров може бути пролита тільки за українську землю"

В історії української національно-визвольної боротьби ОУН самостійників-державників (далі – ОУН-Б) і УПА в 1943–1944 рр. важливим напрямом їх політики були взаємини з дивізію СС «Галичина».

Трагедією бездержавного українського народу стала участь його представників у збройних формуваннях країн-учасниць Другої світової війни. У складі армії СРСР було 7 млн. осіб, Німеччини – до 220 тис. осіб, армій Великої Британії та Канади – 45 тис. осіб, Польщі – 120 тис. осіб, США – 80 тис. осіб і Франції – 6 тис. осіб тощо. Вони проливали кров у чужих національних арміях і за чужі національні інтереси. І тільки в лавах Української повстанської армії, яка воювала за незалежність України, нараховувалося 100 тис. воїнів.

Абсурдно засуджувати участь українців у чужонаціональних арміях під час Другої світової війни за те, що вони воювали в чужих мундирах під примусом, або добровільно з різних міркувань, серед яких були поширені переконання, що це наблизить визволення України від окупантів і створить умови для побудови власної держави. Зрадою й бандитизмом можна назвати злочини якихось конкретних осіб проти цивільного населення або порушення міжнародних правил ведення війни.

Створення дивізії СС «Галичина» не було надзвичайною подією. Нагадаємо, що в німецькій армії були створені з представників поневолених комуністичною імперією народів естонська, дві латиські дивізії СС, середньоазійські, кавказькі й білоруські та інші військові формування. Навіть з росіян, а це народ, який не мав колоніального статусу, було створено дві дивізії СС, «Русскую освободительную армию» – близько 800 тис. осіб і «Русскую освободительную народную армию» – близько 20 тис. осіб та інші формування.

Інша справа, як оцінювали створення німецької дивізії з українців члени ОУН-Б і воїни УПА, які боролися за визволення Вітчизни і відновлення власної держави, спираючись тільки на підтримку свого народу.

Не торкаючись всього комплексу проблем історії взаємин ОУН-Б і дивізії СС «Галичина», розглянемо на основі чотирьох таємних документів ОУН-Б ставлення і плани визвольного руху до цього військового об'єднання та його прихильників з кіл західноукраїнської інтелігенції.

Відомо, що керівництво ОУН-Б виступало з самого початку проти створення німецької дивізії з українських вояків. У своєму офіційному виданні «Бюлетень» за 1943 р. № 11 воно чітко сформулювало ставлення до таких формувань: «українська кров може бути пролита тільки за Українську державу і в лавах української армії».

Цікаву оцінку дає підпільний провід ОУН діям тієї частини інтелігенції, яка підтримала і допомогла творенню дивізії СС «Галичина». Заступник голови Бюра проводу організації Дмитро Маївський на засіданні Центрального проводу ОУН у кінці жовтня – на початку листопаду 1944 р. в розділі «Положення на внутрішньому українському відтінкові» своєї доповіді заявив: «Інтелігенція є повною проблемою у нашої діяльності, бо вона хоч і національне свідома, не включилася до безпосередніх дій, а при відступі німців емігрувала. Винуваті і ми самі своєю поставою до інтелігенції, залишаючи їй можність легалізації. І ця інтелігенція відмовила послуху в 1943 році при творенні дивізії, а врешті емігрувала». Цей аналіз показує, що значні кола західноукраїнської інтелігенції скептично ставилися до успіху визвольної боротьби власними силами, а керівництво ОУН-Б в той час хоч і тиснуло на Український Центральний Комітет (єдина легальна українська суспільно-громадська установа, визнана нацистськими окупантами, яка захищала інтереси українського цивільного населення перед німецькою владою), але зуміло не допустити повного розриву взаємин і безоглядної конфронтації з духовною елітою. І хоч націоналістичні провідники вже в період важкої боротьби із комуністичним режимом були незадоволені власною гнучкою політикою в 1943 р., але вона їх показує з найкращого боку. Самостійники на Галичині зуміли уникнути кривавого розколу українського суспільства.

Керівники визвольного руху уважно слідкували за настроями місцевого населення. Їх непокоїла проблема існування германофільських настроїв частини українців західного регіону, як реакція у 1944 р. на наближення військ СРСР. Так, один з підпільних провідників на Галичині, що підписався «Ток-р», в документі «З думок членів» під грифом «Дискусийно» від 5 травня 1944 р. докладно аналізує почуття людей. Він пише: «Вважати можна, що частина народу готова піти, головно піде з сіл, де були вже більшовики. Можна почути голоси: «Я волію йти в нім. армію чи в СС-Дивізію, чим лишатися і піти до лягру [радянський концтабір — С.Б.] чи Червону армію». Треба ствердити, що чим ближче просуваються більшовики, тим збільшується в масі ріст германофільства, спеціяльно поширюваний нашою, завжди полохливою інтелігенцією, яка не вспіла або не могла чим втекти. Помимо того, що немає причин до росту германофільства, бо на ділі німці щораз гірше відносяться: на кожному кроці брутальність, грабежі, побої, а навіть ґвалти жінок. Основною причиною германофільства є страх перед більшовиками. Народ таки волів німців як більшовиків. В народі запримічується моменти зневіри і байдужості. Тяжко народові знайти вихід з положення».

Цей опис ситуації та аналіз причин зростання германофільських настроїв у людей показує, що населення не забуло жаху радянізації 1939–1941 рр., криваві злочини комуністичної державної безпеки та Червоної армії під час відступу в 1941 р. і вже відчуло ставлення до місцевих українців з боку наступаючих переможців. З осудом автор документу ставиться і до панічної, прогерманської позиції деяких представників української інтелігенції. Цікаво, що «Ток-р» далі робить оптимістичний висновок: «Настрої ці – на мою думку – хвилеві – бо все ж таки революційність в масах зростає, маси готові вповні піти за нами, хоч би не бачили зразу успіху чи побіди».

Боротьба організованого українського національно-визвольного руху до середини 1950-х років підтвердила цей, на перший погляд, занадто оптимістичний прогноз. Бо без масової підтримки населення підпілля ОУН-Б і повстанські загони УПА не могло б протриматися так довго.

Керівництво ОУН-Б не в силах було перешкодити у 1943 р. створенню дивізії СС «Галичина» і тільки своєю пропагандою викрило справжню мету творення цього військового об’єднання, обмежило кількість її учасників. Тоді воно вирішило скористатися ситуацією і, з метою підготовки військових кадрів для УПА, не забороняло своїм членам й прихильникам зголошуватися добровольцями. Але, принаймні частина місцевих провідників українського підпілля категорично забороняла всім українцям вступати в дивізію. Так, в інструкції керівника районної чи надрайонної організації ОУН-Б «Лісовика» від 9 січня 1944 р. дано вказівки «Сороці», які «належить точно виконати». Перша з них стосується дивізійних справ: «Німці при помочі наших опортуністів, комітетів, та інших урядових установ підуть перед своїм походженням на мобілізацію примусову до СС-ів. Становище ОУН є рішуче негативне в цій справі. Та не сміє створитися ні найменший відділ у Вашому терені!!! Ні одна людина не сміє туди ходити. При тому наказується активно поборювати всякі штуки німецької і нашої опортуністичної голоти з Комітетів і т.п. в справі примусового творення формації СС-ів. Заряджується повний бойкот всяких пропагандивних зібрань, сходин, свят і т.д. яких ціллю було би заохочувати український нарід до формації СС-ів. Справу ставити принципіально: не йдемо!!!»

Важливим документом, що розкриває плани проводу ОУН-Б щодо дивізії СС «Галичина» в зв’язку з її передислокацією на східний фронт в західній регіон України є інструкція ч:7/44 організаційного референта краєвого проводу ОУН-Б західноукраїнських земель від 29 лютого 1944 р. В інструкції вказано, що на Галичину прибули «малі частини» дивізії. «На підставі деяких відомостей і промов Бехтера [мабуть О.Вехтера – губернатора Галичини – С.Б.] і інж. Пиндуса (дня 22.11)» керівники українського руху зробили припущення, що це військове об’єднання буде використано на Західній Україні для боротьби з партизанами. Виходячи з цього, організаційний референт доручив:

«а) Нав’язати зразу сталий і добрий зв’язок з частинами «Дивізії Галичина» приміщеними на ЗУЗ, головно з організованими людьми [членами ОУН – С.Б.] В порозумінні з військ. реф.[ерентурою] організації визначити до тої цілі окрему фахову авторитетну людину.

б) Не допустити зразу до дизерції під загрозою цілковитого роззброєння і замкнення усіх відділів в таборах.

в) Використовувати «СС Див. Гал.» до боротьби з більшовицькою партизанкою і польськими бандами на українських землях.

г) При помочі зв’язків з «СС Див. Гал.» збільшувати боєприпаси Організації.

є) В разі відступу німців з Українських земель в разі евентуального розоруження чи вивезення «СС Див. Галичина» поза землі України належить усі частини долучити до УНС-и [назва УПА на Галичині – С.Б.]. Забрати в ліс».

З документу бачимо, що керівництво самостійницького руху, як об’єднуючий центр визвольної боротьби всіх українців і противників радянської імперії, розраховувало на участь всіх українських патріотів, незважаючи на їхні мундири. Тому вороже ставлення до ідеї створення німецької дивізії з українців не розповсюджувалося на її вояків.

Таким чином, українські провідники планували використати вояків-співвітчизників дивізії СС «Галичина», як джерело підготовлених військових кадрів, один з варіантів поповнення боєприпасів і зброї, і за їх допомогою очищати терен від радянських і польських партизанів. Принциповим положенням інструкції була вказівка про недопущення виведення дивізії з українських земель. Українське керівництво мало намір перешкодити використанню нацистами українців як гарматного м’яса на чужій землі за чужі інтереси.

Принцип толерантного ставлення до представників інших народів радянської імперії був універсальним, він знайшов своє відображення в інструкції проводу ОУН-Б за січень 1944 р., де прямо наказується: «3 Червоною Армією зачіпних боїв не вести» і «До поодинокого бійця Червоної Армії ставитися прихильно в цілі здобуття його симпатії. Особливо заопікуватися раненими».

Розглянуті нами документи показують послідовну боротьбу ОУН-Б і УПА проти всіх окупантів України, вороже ставлення до ідеї створення дивізії СС «Галичина» і намагання перешкодити масовий прихід до її лав українців, складні взаємини з колами західноукраїнської інтелігенції, які були згуртовані навколо УЦК. Вони характеризують гнучкість українського керівництва, яке планувало використати вояків і ресурси дивізії в інтересах визвольної боротьби.

За матеріалами Архіву Служби Безпеки України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України.

Сергій БУТКО, Український інститут національної пам’яті