Цього дня загинув Денис Чередниченко

Привіт, Ден.
Ще один рік без тебе.
2020 тобі б сподобався. Реально відчуття ніби завтра прилетять іншопланетяни. Ну, як мінімум, це не здивує.

Ти пам'ятаєш, як ми гуляли на весіллі Віки і Діми? Діми більше немає.
Пам'ятаєш, як ми гуляли з "добрими білорусами"? Пам'ятаєш, як їздили з ними на "три сестри"? Вони повстали, Ден, вони таки піднялись! Їм доведеться пройти важкий шлях дуже швидко.
Пам'ятаєш, минулого року скасували парад? А ми все одно прийшли. Так цього року нас було втричі більше. Але я все одно не встигла всіх привітати.

Минулий рік був пеклом. Не таким, як той, коли ти помер. Іншим. Знаєш таке пекло, де єдина тортура - не можливість щось змінити. "ставки сделаны. Ставок больше нет". Це було схоже на те, як 2 травня 2014го я дивилась, як дума росії вирішує піти на нас війною. В прямому ефірі. Коли ти розумієш, що це війна. Що це війна на твоєму порозі. Ти дивишся, як живі люди один за одним лупають кувалдою в кришталевий будиночок твоєї країни. І нічого не вдіяти.

Десь так було й минулого року. Але, знаєш, ми ж вже биті. За нас по два небитих дають. Ми 5 років будували країну зі сталі. Націю з кременю. Вони й досі лупають. Не ті самі. Інші. Ми самі цих обрали. Вони без суду судять і садять людей в тюрми, вони намагаються зупинити всі зміни, вони не ховаючись крадуть і порушують закони, вони вважають нас за бездумне стадо, вони вважають що безсмертні... Але наш сталевий каркас тримається, а нація з граніту продовжує боротьбу. На всіх фронтах: на вулиці, в парламенті, на фронті... Тож не хвилюйся за нас і бережи краще маму.

А мама твоя теж пішла на парад. Маєш нею пишатися. Вибач, але бачу її рідше.

Ти головне приходь якось, увісні. У мене завжди є чай. І кіт. Побайкуємо, посміємось...

Ольга ПАЛЬКОВА - СВІРЧЕВСЬКА