Чому вулиця Рокоссовського стала проспектом Левка Лук’яненка?
Імена наших вулиць
Спецпроект чернігівського товариства «Просвіта» імені Т.Шевченка
Історія 13
Чому вулиця Рокоссовського стала проспектом Левка Лук’яненка?
Вулиця Рокоссовського
Названа в радянський час на честь Рокоссовського Костянтина Костянтиновича (1896, містечко Телехани Пінського повіту Мінської губернії – 1968, місто Москва), радянський і польський полководець та державний діяч, маршал Радянського Союзу (1944), маршал Польщі, двічі Герой Радянського Союзу (1944, 1945).
Війська Центрального фронту під його командуванням взяли участь у вигнанні нацистських військ із території Чернігівської області.
Внесок К. Рокоссовського та військ під його командуванням у вигнанні нацистських військ із Чернігова та області висвітлені в музейній експозиції Чернігівського обласного історичного музею імені Тарновського, краєзнавчій та історичній літературі тощо.
Рокосовський – типовий сталінський маршал, який перемоги здобував не військовим умінням, а за прикладом Жукова – трупами радянських солдат. На совісті Рокоссовського, зокрема, форсування Дніпра «чорними свитками» - мобілізованими, ненавченими і погано озброєними уродженцями Чернігівщини, яких було знищено неміряно.
Букв призначений міністром оборони в окупаційному уряді Польщі, за що його досі ненавидять поляки.
Проспект Левка Лук’яненка
Левко Григорович Лук’яненко (1928, с. Хрипівка, Городнянського району, Чернігівська округа – 2018, Київ, Україна), дисидент, один із співзасновників Української Гельсінської групи, народний депутат Верховної Ради чотирьох скликань, автор «Акту проголошення Незалежності України», Надзвичайний і Повноважний посол, Герой України.
Народився в селянській родині. Пережив Голодомор, наприкінці 1944 р., був мобілізований на фронт, пройшов Австрію, служив у Грузії та Закавказзі. Закінчив юридичний факультет Московського університету.
Він міг зробити блискучу партійну кар’єру. Натомість Левко Лук’яненко обрав шлях свідомої боротьби за справедливість. На Львівщині, куди його направили «на партійну роботу», він створив опозиційну до радянської влади Українську робітничо-селянську спілку, яка виступала за конституційне відокремлення України від СРСР.
У січні 1961 р. Левка Лук’яненка засудили до розстрілу «за антирадянську агітацію та пропаганду». 72 доби він провів у камері смертників, доки не дізнався, що його вирок замінено 15-ма роками ув’язнення в таборі суворого режиму у мордовських таборах.
Після звільнення у 1976 р. розпочав політичну боротьбу. Він став одним із засновників Української Гельсінської групи, формальним завданням якої було «виявляння фактів порушення прав людини та інформування про це радянський уряд та інші 34 країни-підписанти». А насправді УГГ стало потужним механізмом донесення правди про ситуацію з правами людини на теренах СРСР і підтримки дисидентського руху.
Як наслідок – новий арешт і нове заслання. Доля його звела з багатьма дисидентами. Зокрема, він став свідком останніх днів Василя Стуса.
У березні 1990 р. став народним депутатом Верховної Ради, а 24 серпня 1991 р. – одним із співавторів «Акту проголошення Незалежності України». Тоді ж, у 1991 р., балотувався в Президенти України, посів третє місце.
Засновник Української республіканської партії. З 1992 р. – Надзвичайний і Повноважний посол України в Канаді. Пізніше повернувся в українську політику
В останні дні, попри поважний вік, Левко Лук’яненко брав активну участь у житті держави. Від початку російсько-української війни він регулярно їздив на передову до наших захисників.
Рішенням сесії Чернігівської міської ради вулиця Рокоссовського перейменована у проспект Левка Лук’яненка. Цьому сприяло й те, що в період між строками Левко Лук’яненко жив саме на цій вулиці, тут він проводив політичні наради і повернувшись із заслання, практично на цій вулиці він востаннє побував у Чернігові, коли виступав перед студентами технологічного університету.
Спецпроект чернігівського товариства «Просвіта» імені Т.Шевченка
Історія 13
Чому вулиця Рокоссовського стала проспектом Левка Лук’яненка?
Вулиця Рокоссовського
Названа в радянський час на честь Рокоссовського Костянтина Костянтиновича (1896, містечко Телехани Пінського повіту Мінської губернії – 1968, місто Москва), радянський і польський полководець та державний діяч, маршал Радянського Союзу (1944), маршал Польщі, двічі Герой Радянського Союзу (1944, 1945).
Війська Центрального фронту під його командуванням взяли участь у вигнанні нацистських військ із території Чернігівської області.
Внесок К. Рокоссовського та військ під його командуванням у вигнанні нацистських військ із Чернігова та області висвітлені в музейній експозиції Чернігівського обласного історичного музею імені Тарновського, краєзнавчій та історичній літературі тощо.
Рокосовський – типовий сталінський маршал, який перемоги здобував не військовим умінням, а за прикладом Жукова – трупами радянських солдат. На совісті Рокоссовського, зокрема, форсування Дніпра «чорними свитками» - мобілізованими, ненавченими і погано озброєними уродженцями Чернігівщини, яких було знищено неміряно.
Букв призначений міністром оборони в окупаційному уряді Польщі, за що його досі ненавидять поляки.
Проспект Левка Лук’яненка
Левко Григорович Лук’яненко (1928, с. Хрипівка, Городнянського району, Чернігівська округа – 2018, Київ, Україна), дисидент, один із співзасновників Української Гельсінської групи, народний депутат Верховної Ради чотирьох скликань, автор «Акту проголошення Незалежності України», Надзвичайний і Повноважний посол, Герой України.
Народився в селянській родині. Пережив Голодомор, наприкінці 1944 р., був мобілізований на фронт, пройшов Австрію, служив у Грузії та Закавказзі. Закінчив юридичний факультет Московського університету.
Він міг зробити блискучу партійну кар’єру. Натомість Левко Лук’яненко обрав шлях свідомої боротьби за справедливість. На Львівщині, куди його направили «на партійну роботу», він створив опозиційну до радянської влади Українську робітничо-селянську спілку, яка виступала за конституційне відокремлення України від СРСР.
У січні 1961 р. Левка Лук’яненка засудили до розстрілу «за антирадянську агітацію та пропаганду». 72 доби він провів у камері смертників, доки не дізнався, що його вирок замінено 15-ма роками ув’язнення в таборі суворого режиму у мордовських таборах.
Після звільнення у 1976 р. розпочав політичну боротьбу. Він став одним із засновників Української Гельсінської групи, формальним завданням якої було «виявляння фактів порушення прав людини та інформування про це радянський уряд та інші 34 країни-підписанти». А насправді УГГ стало потужним механізмом донесення правди про ситуацію з правами людини на теренах СРСР і підтримки дисидентського руху.
Як наслідок – новий арешт і нове заслання. Доля його звела з багатьма дисидентами. Зокрема, він став свідком останніх днів Василя Стуса.
У березні 1990 р. став народним депутатом Верховної Ради, а 24 серпня 1991 р. – одним із співавторів «Акту проголошення Незалежності України». Тоді ж, у 1991 р., балотувався в Президенти України, посів третє місце.
Засновник Української республіканської партії. З 1992 р. – Надзвичайний і Повноважний посол України в Канаді. Пізніше повернувся в українську політику
В останні дні, попри поважний вік, Левко Лук’яненко брав активну участь у житті держави. Від початку російсько-української війни він регулярно їздив на передову до наших захисників.
Рішенням сесії Чернігівської міської ради вулиця Рокоссовського перейменована у проспект Левка Лук’яненка. Цьому сприяло й те, що в період між строками Левко Лук’яненко жив саме на цій вулиці, тут він проводив політичні наради і повернувшись із заслання, практично на цій вулиці він востаннє побував у Чернігові, коли виступав перед студентами технологічного університету.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |