Чому російські вірші я читав біля Мазепи
Оскільки гетьман Мазепа цікавить нас перш за все, як символ протистояння з Московією, то в день пошанування гетьмана в Чернігові, на Валу, біля пам’ятника Мазепі я цитував … російські вірші.
Ось, скажімо, в 1910 році класик московської літератури Алєксандр Блок писав:
«Русь. Моя, жизнь моя, вместе ль нам маяться?
Царь, да Сибирь, да Ермак, да тюрма!
Эх, не пора ль разлучиться, раскаяться…
Вольному сердцу на что твоя тьма?
Знала ли что или ? или в Бога ты верила?
Что там услышишь из песен твоих?
Чудь начудила, да Меря намерила
Гатей, дорог да столбов верстовых…
...За море Черное, за море Белое
В черные ночи и в белые дни
Дико глядится лицо онемелое,
Очи татарские мечут огни.
Тихое, долгое, красное зарево
Каждую ночь над становьем твоим…»
То скажіть – хіба це слов’яни? Хіба це не орда, не кочівники – «становье», «очи татарские», чудь та меря? Де тут слов’яни? І що тут схожого з нами, українцями?!
Написано це було всього трохи більше 100 років, а ми знаємо, що за такий час навіть сім’я – рід не міняються, адже внук часто наслідує діда, а внучка – бабу. Тож чому за цей змінилася би натура московітів, яких ми зараз звемо росіянами?!
А рівно сто років тому той же Блок писав, звертаючись з погордою до європейців:
«Мильони – вас. Нас – тьмы и тьмы, и тьмы.
Попробуйте – сразитесь с нами!
Да, скифы – мы!
Да, азиаты – мы
С раскосыми и жадными очами!».
До речі, коли я затнувся, читаючи цього вірша з пам'яті, мені зразу ж слухачі підказали - міцно сидить у нас насліддя імперської культури.
…Геніальна поезія не бреше – тож і ми мали би знати ще до нападу росіян – московітів їх незмінну натуру. Проте, коли ми, рухівці і просвітяни, говорили про Росію, як ворога, який нападе – говорили часто прикушуючи самі язика, оскільки нам не хотілося в це вірити – нас називали екстремістами, тими ж мазепинцями…
Тож, шануючи Мазепу, не забуваймо, що майже чверть століття він вірно служив Московії і їх кривавому Петру Першому, а тільки коли Карл Дванадцятий рушив в Україну – Мазепа мусив чітко заявити свою позицію. Та вже було пізно.
Тож робімо все вчасно!
…Їдучи на прикордонні пости в Сеньківку та Грем’яч, я вирішив пожартувати і сказав, що українським прикордонникам треба готуватися до розвалу Росії і будувати табори для біженців. Я думав, що офіцери – люди військові піднімуть мене на сміх. Але вони всерйоз підтвердили, що вже думають про це…
Знову кажу – робімо все вчасно. Щоб не було з розпадом Росії, як було, за словами Шевченка із поразкою Польщі: «Хвалитесь, що Польща впала? Правда ваша – Польща впала та й вас роздавила!».
Василь ЧЕПУРНИЙ
Ось, скажімо, в 1910 році класик московської літератури Алєксандр Блок писав:
«Русь. Моя, жизнь моя, вместе ль нам маяться?
Царь, да Сибирь, да Ермак, да тюрма!
Эх, не пора ль разлучиться, раскаяться…
Вольному сердцу на что твоя тьма?
Знала ли что или ? или в Бога ты верила?
Что там услышишь из песен твоих?
Чудь начудила, да Меря намерила
Гатей, дорог да столбов верстовых…
...За море Черное, за море Белое
В черные ночи и в белые дни
Дико глядится лицо онемелое,
Очи татарские мечут огни.
Тихое, долгое, красное зарево
Каждую ночь над становьем твоим…»
То скажіть – хіба це слов’яни? Хіба це не орда, не кочівники – «становье», «очи татарские», чудь та меря? Де тут слов’яни? І що тут схожого з нами, українцями?!
Написано це було всього трохи більше 100 років, а ми знаємо, що за такий час навіть сім’я – рід не міняються, адже внук часто наслідує діда, а внучка – бабу. Тож чому за цей змінилася би натура московітів, яких ми зараз звемо росіянами?!
А рівно сто років тому той же Блок писав, звертаючись з погордою до європейців:
«Мильони – вас. Нас – тьмы и тьмы, и тьмы.
Попробуйте – сразитесь с нами!
Да, скифы – мы!
Да, азиаты – мы
С раскосыми и жадными очами!».
До речі, коли я затнувся, читаючи цього вірша з пам'яті, мені зразу ж слухачі підказали - міцно сидить у нас насліддя імперської культури.
…Геніальна поезія не бреше – тож і ми мали би знати ще до нападу росіян – московітів їх незмінну натуру. Проте, коли ми, рухівці і просвітяни, говорили про Росію, як ворога, який нападе – говорили часто прикушуючи самі язика, оскільки нам не хотілося в це вірити – нас називали екстремістами, тими ж мазепинцями…
Тож, шануючи Мазепу, не забуваймо, що майже чверть століття він вірно служив Московії і їх кривавому Петру Першому, а тільки коли Карл Дванадцятий рушив в Україну – Мазепа мусив чітко заявити свою позицію. Та вже було пізно.
Тож робімо все вчасно!
…Їдучи на прикордонні пости в Сеньківку та Грем’яч, я вирішив пожартувати і сказав, що українським прикордонникам треба готуватися до розвалу Росії і будувати табори для біженців. Я думав, що офіцери – люди військові піднімуть мене на сміх. Але вони всерйоз підтвердили, що вже думають про це…
Знову кажу – робімо все вчасно. Щоб не було з розпадом Росії, як було, за словами Шевченка із поразкою Польщі: «Хвалитесь, що Польща впала? Правда ваша – Польща впала та й вас роздавила!».
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |