Чи не закриється Щорське депо?
А що там не прихватизовано? Буваючи на сесіях райрад у Щорсі, не раз чув від депутатів різних фракцій серйозне занепокоєння щодо банкрутства, закриття, ліквідації підприємств, які ще кілька десятиліть тому були гордістю району. Але якщо до зникнення з карти району колгоспів, будівельних організацій, обслуговуючих підприємств люди якось звикли, то тривога за долю Щорського локомотивного депо відчувається у більшості мешканців райцентру. Їхнє життя так чи інакше пов»язане з цим підприємством.
Звернемося до історії.
Місто Щорс (до 1935-го року – Сновськ) – райцентр на на річці Снов (притока Десни). Засноване в 60-х роках 19 століття, як хутір Коржівка (назва від прізвища засновника – селянина на прізвище Корж). У 1873 році тут, на південному березі Снову, збудували локомотивне депо, а в 1874 році через хутір було прокладено колію Любаво-Роменської залізниці і збудовано залізничну станцію. Коржівка наприкінці 19 століття отримала назву Сновськ. З 1920 р. - повітовий центр. Населений пункт швидко будувався та розростався і, в 1923 році, отримав статус міста, а 1935 року його перейменовано на честь відомого земляка Миколи Щорса. До речі, батько Миколи Щорса працював у цьому депо. Отже, саме залізниця врятувала містечко від загрози залишитися глибоко провінційною Коржівкою.
В наступному, 2013 році, локомотивному депо станції Щорс виповниться 140 років.
Локомотивне депо – гордість району.
Мова у нас піде про депо – так називається підприємство по обслуговуванню залізничного транспорту, бо як, наприклад, без ремонту не можуть обійтися автомашини (для них он скільки станцій техобслуговування!), так і не могла існувати без відповідної бази залізниця. Тому за наказом міністерства шляхів сполучення і було засноване локомотивне депо. Локомотивне депо візитна картка та гордість Щорса. Це єдине підприємство Південно-Західної залізниці, що здійснює ремонт паровозів і мало не єдине, що має діючі паровози першої половини минулого століття, які, до речі, часто стають «героями» кінозйомок.
На чому спеціалізуються щорські спеціалісти?
-Ремонтуємо думпкари - вагони самоскиди для перевезення піску, щебеню, хопер-дозатори – вагони, що використовуються для колійних робіт – підсипання дозовано щебеню, відсіву,- розповідає головний інженер підприємства Сергій Котляревський.- Також капітально лагодимо снігоочисники. Це окрема спецмашина, яку штовхає тепловоз. Для інших служб приміських пасажирських перевезень оновлюємо салони електричок, вагони електропоїздів. Не так давно за програмою «Міська електричка» відремонтували салони шести вагонів електропоїзда для столиці. У вагонах упорядкували стіни, встановили нові крісла, салони стали схожими на ті, що у вагонах метрополітену.
Що ще робимо? Ремонтували паровоз для дитячої залізниці на вузькоколійці. Той паровоз десь знайшли на цукровому заводі. Тепер у теплу пору у вузькоколійних вагонах на паровозному ходу катають дітей, а на зиму техніку консервують. Ремонтуємо спеціальні самохідні дрезини з краном. Вони призначені для перевезення та укладання шпал. Роботи вистачає всім. У зоні відповідальності: пасажирські, вантажні, маневрові, приїзні поїзди.
Престижна робота.
Нині на підприємстві трудяться 230 працівників. З них: 80 – машиністи тепловозів, помічники, слюсарі по ремонту рухомого складу та обладнання, спеціалісти допоміжних служб. (Раніше депо працювало у три зміни, було більше півтисячі працівників). Робота в депо престижна: тут мають непогані зарплати. Приміром, за 10 місяців 2012 року виходило в середньому по 3800 гривень. Правда, спеціалісти цеху експлуатації заробляли вдвічі більше, порівняно, приміром, із слюсарями. Але ж і відповідальність там є вищою. Крім стабільних зарплат, залізничники мають соціальні пільги, матеріальну допомогу на оздоровлення, відомчі лікарні. Колись залізниця взагалі була державою в державі: напіввоєнізованою структурою з відомчим житлом, відділами робітничого постачання, що в епоху дефіцитів мало неабияке значення для кадрового забезпечення.
І нині тут трудяться спеціалісти з багаторічним стажем. Чітко діє добре відпрацьована кадрова система. Фахівців готує Чернігівське залізничне училище, Білопільське залізничне училище в Сумській області. Але машиністом тепловоза молода людина стає не відразу. Попрацює слюсарем на ТО-2, а вже потім помічником машиніста і лише після цього досвіду може стати машиністом. Для перепідготовки в Києві є школа машиніста. А спеціалістів з вищою освітою готують Харківська академія залізничного транспорту, Дніпропетровський університет залізничного транспорту.
Щорське локомотивне депо підпорядковується Конотопській дирекції залізничних перевезень, а вона, відповідно, Південно-Західній залізниці, яка об»єднує п»ять таких дирекцій.
Система залізничного транспорту пережила тривалу історію: від часу свого створення у ІІ половині 19 століття, жорстокі війни, зміни суспільно-політичних формацій, два десятиліття незалежності. Цікаво те, що залізниця завжди була потрібна державі. Як і локомотивне депо.
Шанують трудові традиції.
До речі, локомотивне депо шанує славні трудові традиції своїх попередників. Тут створено і давно діє музей. У кімнаті-музеї - старовинні й сучасні нагороди, підшивки стінгазет, знаряддя робітників залізниці понад сторічної давнини. На честь робітників-залізничників, що полягли на фронтах війни, ще в 1973 році споруджено монумент Слави. На кам»яному постаменті у дворі депо відтворені в металі два документи, які свідчать про час створення підприємства. Ліворуч від прохідної, в одному з приміщень обладнано чудову оранжерею з пальмами, лимонними деревами (будували її локомотивні бригади у вільний від поїздок час).
А на території депо стільки оригінальних скульптурних композицій, що очі розбігаються: тут і сонячний годинник, і велетенський «кубик-рубіка», своєрідний пам'ятник копійці, пальма з пляшок зеленого кольору. Є й хатинка на курячих ніжках, казкові персонажі: сталева коза на газоні, залізний їжак під деревом і навіть «кот ученый все ходит по цепи кругом».Тут вам не лише пам»ятник ремонтникам, а й «кравчучці» і копійці, довбня для боротьби з кризою, тощо.
- Ми щороку будуємо якийсь новий монумент, каже Сергій Котляревський.- Ініціатором, ідейним і творчим натхненником оригінальних творів є наш багаторічний начальник депо Віталій Броніславович Зайончковський, який починав працювати помічником машиніста понад 35 років тому. До нас ходять школярі на екскурсії не лише до музею, а й твори на території оглядають із захопленням.
Чи не стане все депо лише музем?
Тривога працівників депо, з якими довелося розмовляти, зовсім не безпідставна. Верховна Рада України прийняла закон, яким передбачено реформування залізниці десь до 2019 року. Може і не варто заглядати так далеко, але мабуть лише дурень не розуміє, до чого приводять реформи нинішньої команди «проффесіоналів». Якщо щось не приватизовано, то треба його роздерибанити… «До основанья. А затем?»
До речі, хотів би нагадати, що вождь Жовтневого перевороту в Росії Лев Троцький теж у свій час був реформатором залізниць. Запровадив воєнно-репресивні методи управління, «підтримав» вітчизняного виробника, організувавши закупівлю паровозів у Швеції. Хоч уже тоді в Росії була база для будівництва залізничного транспорту. Це вам, шановні читачі, нічого не нагадує з купівлею «Хюндаїв» у Кореї, астрономічні тарифи на проїзд, тощо?
На жаль, реформи в нас робляться не на користь, а на шкоду людям, не підвищують їх життєвий рівень, а штовхають до пошуку нових методів самовиживання. Від допотопних вугільних копанок у Донбасі, хвиль розкрадання металу, до виживання селян лише за рахунок городу і корови. Але ж надворі не початок 20-го, а 21- е століття. Більшовики у 1917 владу теж брали всерйоз і надовго. Чи не тому й досі відчуваємо діяння нащадків тих, хто рушив «все до основанья»?
Валерій Магула
Цього разу всю публікацію вміщуємо повністю -- взагалі ж, тільки в газеті "Сіверщина" можна знайти повне розмаїття тем. Сайт не дублює газету. Тому передплачуйте газету "Сіверщина" -- не позбавляйте себе звички думання!
| Читайте також |
| Коментарі (0) |