Чи настане кінець внутрішнім чварам?
Внутрішні чвари вчора і сьогодні. Чи настане цьому колись кінець в Україні?
Значна частина українців нарешті вже зрозуміла, що попереду у нас довготривала, виснажлива боротьба з нашим історичним ворогом, який поставив собі за мету знищити Україну як державу, а українців як націю. Це дозволить, як вважають росіяни, покінчити з найголовнішою проблемою для них. Нема українців і не буде жодних проблем у питанні правонаступності Київської Русі. Київ вже буде не матір’ю міст руських, а городов русских.
будуть існувати українці і їх незалежна держава до того часу Путін та його наступники будуть намагатися вже вкотре загарбати українські землі. У випадку їхнього успіху на українців чекає просто нечувана асиміляція. Наш народ, змусять виїхати за межі України в тому числі і на неозорі території РФ, де вже проживають колишні етнічні українці і більшість із них стали шовіністично налаштованими росіянами. Вся звільнена від українців територія буде дуже швидко заселена величезною кількістю росіян різного етнічного походження. У планах росіян зробити так щоб вся Україна була схожа на так звані «ДНР» та «ЛНР» і все чоловіче населення, яке буде лояльним до окупаційної влади змушене буде з часом одягати російські однострої і іти в перших рядах армії РФ. Всі патріотично налаштовані українці, за задумом Путіна, загинуть стримуючи переважаючі сили росіян на полях битв. А всі боягузливі та різного роду «ухилянти» повинні теж загинути, але вже не за Україну, а покладуть своє життя на європейських полях за «матушку Россию». Тобто, як вважає Путін, він нарешті втілить у життя те, що не вдалося ні російським царям, ні генсекам - звільнити українські землі для росіян.
Як бачимо, значна частина задумів Путіна виявилася нездійсненною завдяки ЗСУ та його головнокомандувачу Валерію Залужному. Перші яскраві перемоги налаштували українців на швидку перемогу над ворогом. Однак не все так просто.
Автор сьогодні не заглядає далеко вперед, а просто хоче ще раз нагадати деякі повчальні моменти нашої історії, зокрема про Конотопську битву 28-29 червня (8-9 липня за новим літочисленням) 1659 року - одну з найвеличніших перемог українців разом з кримськими татарами над …зрозуміло, що Москвою.
Ранньою весною більш ніж 100-тисячна московське військо під командуванням князя Трубецького вторглося на територію Лівобережної України. З 16 квітня розпочалася більш ніж двомісячна облога міста Конотопа. Успішно керував обороною ніжинський полковник Григорій Гуляницький і завдяки цьому гетьман Іван Виговський зумів зібрати війська для вирішальної битви. Союзні війська наголову розгромили переважаючі сили московитів, які втратили близько 40 тис. вбитими. Кримські татари втратили 6 тис. воїнів, а українські козаки – 4 тис. Перемога, якою українці по праву пишаються і про яку зовсім мало говорять.
Автор у статті «Яку перемогу святкувати українцям?» з нагоди підготовки до відзначення 300-річчя Полтавської битви і 350-річчя перемоги під Конотопом опубліковану на сайті «Європейська Україна» у червні 2008 року спробував пояснити чому Полтавську битву 27 червня 1709 року добре знали, а Конотопська залишалася маловідомою. Процитую уривок зі статті: «Відповідь на це питання дуже проста. Під Конотопом українці здобули свою найвеличнішу перемогу над зовнішнім ворогом, але ним виявилася Московська держава, для якої це була найбільш ганебна і трагічна поразка за всю історію її існування. Цього було достатньо, щоб про битву нічого не знали і не чули, як звичайні громадяни, так і люди з вищою історичною освітою. Існував ще один досить вагомий аргумент для замовчування перемоги українців. Тодішній Москві і сьогоднішнім росіянам дуже важко навіть уявити собі, що такої нищівної поразки їм завдав український гетьман Іван Виговський та ще й в союзі з кримськими татарами. Ця битва порушувала стереотип про те, що українці та росіяни брати і вони завжди жили в дружбі та мирі, та тільки те й робили, що спільно відбивали постійні напади кримських татар.»
Зразу наведу і цитату зі статті «Конотопська битва -епохальна подія в історії українського народу», яка теж опублікована на тому ж сайті вже у червні 2009 року, буквально напередодні святкування 350-річниці. «Тривалий час українці і росіяни виховувалися у тому дусі, що наші народи ніколи не воювали між собою, а постійно боролися тільки з турками, татарами, поляками, німцями. Будь-яка поразка завжди справляє гнітюче враження на тих, хто програв. Конотопська битва для росіян є надзвичайно болючою, бо ганьба масштабного розгрому пов’язана з українцями, які не просто перемогли тодішніх московитів, а перемогли в союзі з кримськими татарами та ще й поляки надавали допомогу. Судячи з реакції, що має місце в Російській Федерації, ця перемога українців не дає спокійно жити і сьогодні московським правителям.» Це було моє попередження для В. Ющенка про необхідність готуватися до вторгнення РФ на територію України. Розмовляв з ним у червні 2004 року напередодні президентських виборів і бачив як йому важко дається зрозуміти про наміри оточення Кучми та Януковича вкрасти у нього більше мільйона голосів виборців, а тому зробив ще одне попередження для нього у цій же статті: «Не дружні дії з боку Росії по відношенню до України створюють небезпеку знову втратити нашу державність за допомогою нашого північно-східного сусіда і за підтримки частини українських громадян.»
Як бачимо, військо на чолі з гетьманом Іваном Виговським здобуло перемогу, але програло війну з підступним, як це ми бачимо сьогодні, ворогом. Наш видатний кошовий отаман Іван Сірко, скориставшись тим, що кримське військо допомагає нам громити ворога, здійснив похід до Криму. Що зробили кримські татари? Зрозуміло, що залишили табір гетьмана і поїхали захищати свої родини. Мабуть з цієї причини росіяни шанобливо ставилися до постаті нашого хороброго отамана. Московія зуміла досить швидко отямитися від ганебної поразки, а її агентура провела необхідну роботу з незадоволеною Виговським козацькою старшиною і результат не забарився. Україна через внутрішні чвари знову потрапила в лабети Москви.
Коли вони нарешті припиняться - тільки Богові відомо, адже всі наші керманичі живуть тільки одним днем і не бажають робити висновки з того, що нашою роз’єднаністю дуже вміло користуються як зовнішні, так і внутрішні вороги. З часу відновлення української державності у 1991 році ця проблема залишається актуальною і сьогодні.
Жовтень 2022 року Валентин ЛУТЧЕНКО
Значна частина українців нарешті вже зрозуміла, що попереду у нас довготривала, виснажлива боротьба з нашим історичним ворогом, який поставив собі за мету знищити Україну як державу, а українців як націю. Це дозволить, як вважають росіяни, покінчити з найголовнішою проблемою для них. Нема українців і не буде жодних проблем у питанні правонаступності Київської Русі. Київ вже буде не матір’ю міст руських, а городов русских.
будуть існувати українці і їх незалежна держава до того часу Путін та його наступники будуть намагатися вже вкотре загарбати українські землі. У випадку їхнього успіху на українців чекає просто нечувана асиміляція. Наш народ, змусять виїхати за межі України в тому числі і на неозорі території РФ, де вже проживають колишні етнічні українці і більшість із них стали шовіністично налаштованими росіянами. Вся звільнена від українців територія буде дуже швидко заселена величезною кількістю росіян різного етнічного походження. У планах росіян зробити так щоб вся Україна була схожа на так звані «ДНР» та «ЛНР» і все чоловіче населення, яке буде лояльним до окупаційної влади змушене буде з часом одягати російські однострої і іти в перших рядах армії РФ. Всі патріотично налаштовані українці, за задумом Путіна, загинуть стримуючи переважаючі сили росіян на полях битв. А всі боягузливі та різного роду «ухилянти» повинні теж загинути, але вже не за Україну, а покладуть своє життя на європейських полях за «матушку Россию». Тобто, як вважає Путін, він нарешті втілить у життя те, що не вдалося ні російським царям, ні генсекам - звільнити українські землі для росіян.
Як бачимо, значна частина задумів Путіна виявилася нездійсненною завдяки ЗСУ та його головнокомандувачу Валерію Залужному. Перші яскраві перемоги налаштували українців на швидку перемогу над ворогом. Однак не все так просто.
Автор сьогодні не заглядає далеко вперед, а просто хоче ще раз нагадати деякі повчальні моменти нашої історії, зокрема про Конотопську битву 28-29 червня (8-9 липня за новим літочисленням) 1659 року - одну з найвеличніших перемог українців разом з кримськими татарами над …зрозуміло, що Москвою.
Ранньою весною більш ніж 100-тисячна московське військо під командуванням князя Трубецького вторглося на територію Лівобережної України. З 16 квітня розпочалася більш ніж двомісячна облога міста Конотопа. Успішно керував обороною ніжинський полковник Григорій Гуляницький і завдяки цьому гетьман Іван Виговський зумів зібрати війська для вирішальної битви. Союзні війська наголову розгромили переважаючі сили московитів, які втратили близько 40 тис. вбитими. Кримські татари втратили 6 тис. воїнів, а українські козаки – 4 тис. Перемога, якою українці по праву пишаються і про яку зовсім мало говорять.
Автор у статті «Яку перемогу святкувати українцям?» з нагоди підготовки до відзначення 300-річчя Полтавської битви і 350-річчя перемоги під Конотопом опубліковану на сайті «Європейська Україна» у червні 2008 року спробував пояснити чому Полтавську битву 27 червня 1709 року добре знали, а Конотопська залишалася маловідомою. Процитую уривок зі статті: «Відповідь на це питання дуже проста. Під Конотопом українці здобули свою найвеличнішу перемогу над зовнішнім ворогом, але ним виявилася Московська держава, для якої це була найбільш ганебна і трагічна поразка за всю історію її існування. Цього було достатньо, щоб про битву нічого не знали і не чули, як звичайні громадяни, так і люди з вищою історичною освітою. Існував ще один досить вагомий аргумент для замовчування перемоги українців. Тодішній Москві і сьогоднішнім росіянам дуже важко навіть уявити собі, що такої нищівної поразки їм завдав український гетьман Іван Виговський та ще й в союзі з кримськими татарами. Ця битва порушувала стереотип про те, що українці та росіяни брати і вони завжди жили в дружбі та мирі, та тільки те й робили, що спільно відбивали постійні напади кримських татар.»
Зразу наведу і цитату зі статті «Конотопська битва -епохальна подія в історії українського народу», яка теж опублікована на тому ж сайті вже у червні 2009 року, буквально напередодні святкування 350-річниці. «Тривалий час українці і росіяни виховувалися у тому дусі, що наші народи ніколи не воювали між собою, а постійно боролися тільки з турками, татарами, поляками, німцями. Будь-яка поразка завжди справляє гнітюче враження на тих, хто програв. Конотопська битва для росіян є надзвичайно болючою, бо ганьба масштабного розгрому пов’язана з українцями, які не просто перемогли тодішніх московитів, а перемогли в союзі з кримськими татарами та ще й поляки надавали допомогу. Судячи з реакції, що має місце в Російській Федерації, ця перемога українців не дає спокійно жити і сьогодні московським правителям.» Це було моє попередження для В. Ющенка про необхідність готуватися до вторгнення РФ на територію України. Розмовляв з ним у червні 2004 року напередодні президентських виборів і бачив як йому важко дається зрозуміти про наміри оточення Кучми та Януковича вкрасти у нього більше мільйона голосів виборців, а тому зробив ще одне попередження для нього у цій же статті: «Не дружні дії з боку Росії по відношенню до України створюють небезпеку знову втратити нашу державність за допомогою нашого північно-східного сусіда і за підтримки частини українських громадян.»
Як бачимо, військо на чолі з гетьманом Іваном Виговським здобуло перемогу, але програло війну з підступним, як це ми бачимо сьогодні, ворогом. Наш видатний кошовий отаман Іван Сірко, скориставшись тим, що кримське військо допомагає нам громити ворога, здійснив похід до Криму. Що зробили кримські татари? Зрозуміло, що залишили табір гетьмана і поїхали захищати свої родини. Мабуть з цієї причини росіяни шанобливо ставилися до постаті нашого хороброго отамана. Московія зуміла досить швидко отямитися від ганебної поразки, а її агентура провела необхідну роботу з незадоволеною Виговським козацькою старшиною і результат не забарився. Україна через внутрішні чвари знову потрапила в лабети Москви.
Коли вони нарешті припиняться - тільки Богові відомо, адже всі наші керманичі живуть тільки одним днем і не бажають робити висновки з того, що нашою роз’єднаністю дуже вміло користуються як зовнішні, так і внутрішні вороги. З часу відновлення української державності у 1991 році ця проблема залишається актуальною і сьогодні.
Жовтень 2022 року Валентин ЛУТЧЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |