Чому вчителі історії ще й сьогодні не знають про Павла Штепу?
Український історик Павло Штепа народився 12 вересня 1897 року на Кубані. Брав участь у визвольних змаганнях 1917 – 1922 рр. Після поразки УНР емігрував до Чехо- Словаччини. В 1927 році переїхав до Канади, де і помер 2 березня 1980 року.
Павло Штепа є автором ряду фундаментальних праць, серед них книга «Московство», видана в 1968 році в Торонто (Канада).
У книзі на багатому історичному матеріалі, фактах, свідченнях численних російських та закордонних авторів аналізуються передумови, витоки, закономірності виникнення, розвитку і занепаду Російської імперії. Автор з позицій патріота України всебічно розглядає історичне підґрунтя визвольних змагань свого народу за здобуття незалежності, створення української держави, пророкує їхнє переможне завершення.
З великим задоволенням прочитав цю чудову книгу тільки в 2016 році. Вчитель історії, який закінчив історичний факультет у 1975 році, а про геніального історика та його книги «Українці і москвини», «Московство» нічого не чув і звичайно не читав. У часи існування СРСР це було абсолютно нормально. А ось те, що з 1991 року ніхто з Президентів України, міністрів освіти не читали цю книгу – це ганьба! Чому так категорично? Якби вони прочитали книгу «Московство» то вже десь через півроку в усіх українських школах було б по 4-5 екземпляри цієї книги у дещо скороченому варіанті з усуненням матеріалу, який частково втратив свою актуальність. Жоден з учителів історії, української мови та літератури не дозволив би собі не прочитати цю патріотичну роботу Павла Штепи. Кожен з освітян соромився б сказати, що він не читав цю книгу. А так маємо те, що маємо.
Тепер цитую Павла Штепу:
І. ПОХОДЖЕННЯ МОСКВИНА
Прапредки теперішніх москвинів – угро–фіни примандрували на землі теперішньої Московщини та Фінляндії ще за непроглядних часів передісторії. Літописець ХІ ст. згадує про московські племена чудь, лівь, водь, ямь, чухна, вєсь, пермь, мурома, мордва, мокша, мєщєра, чєрєміси, югра, пєчора, карєль, зирянь, єрзя, самоядь. Він пише, що то були дикуни: не мали жодних законів, звичайної моралі, жили в землянках, їли сире м'ясо і сиру рибу, не знали рільництва. Московський археолог пише, що слов’янських могил до Х ст. не знайдено ніде в Московщині.(А.Спіцин. «Владимирские курганы».) Московський історик стверджує: «В жилах московського народу тече щонайменше 80% фінно- татарської крові. (М.Покровський. «История Российского государства».)
Географічні назви довготривалі. На теперішній карті Московщини більшість географічних назв – надто озер, річок – фінські. Навіть назва столиці фінська. «Москва» у фінській мові означає «каламутна вода». Тих угро-фінів підбив у Х ст.. під свою владу український князь Святослав Великий і зробив їхні землі (теперішню Московщину) осадою (колонією) української держави. Правили нею прислані з Києва воєводи з військом та державними урядовцями.
Року 1237 Московщину завоювала Татарська Орда хана Батия. Московські князі стали підлеглими Батия, і він поставив по всій Московщині свої залоги. Татари були такими ж азіатами, як і угро-фіни, і ця їхня спорідненість сприяла злиттю обох народів в один – московський. Московський історик В. Ключевський підтверджує: «Московські князі і не думали про боротьбу з татарами, розуміючи, що покорою та грішми вони осягнуть більше, ніж боротьбою. На відміну від українських князів, московські одразу визнали без застережень владу хана і встановили приятельські і навіть кровні зв’язки з татарами. Сам великий князь Михайло Тверськой оженився з татаркою, а за ним одружилися з татарками всі інші московські князі». За князями масово женилися обидва народи. Не важко уявити, якою мовою говорили їхні діти. Потатарщення (радше злиття) було загальним. По упадку влади Орди, татари масово переходили у християнську віру, і так з тої угро-фінно-татарської мішанини створився теперішній московський народ. Народ суто азійський, що й підтверджує аналіз їхньої крові. Азійські народи мають у крові групу «В», а індоєвропейські – групу «А». Москвини мають «В», а українці – «А». Москвини монголоїдної раси, а українці – європейської раси.
Татари були значно культурнішими за прамосквинів – угро-фінів. Це визнають імосковські історики від М. Карамзіна (1766 - 1826) до М. Покровського (1868 –1932). Всі вони пишуть, що московська держава завдячує своїм народженням татарам.
В. Ключевський (1841 -1911) пише, що в ХУІ – ХУІІІ ст. 57 % московської провідної верстви були татарського походження, а ідею Чінгіс – хана загарбати весь світ дала Московщині її аристократія татарського походження. Наприклад, цар Борис Годунов був татарин. Татарами – князі : Юсупов, Салтиков, Урусов і т.п. Татари – дворяни: Аракчеєв, Аксаков, Ахматов, Баскаков, Базаров, Барханов тощо. Перший московський історик М, Карамзін був татарського походження. Силу татарського впливу у щоденному житті видно з того факту, що москвини молилися в церкві в шапках на голові аж до 1651 року.
Таке мирне злиття обох народів московські історики називають «татарським ігом» (ярмом) і пишуть, що москвини збройною боротьбою скинули те ярмо. Це звична московська вигадка. Збройна боротьба була лише участю в боротьбі окремих ханів за владу. Зазвичай москвини завжди були на боці того, хто мав більше шансів на перемогу. Коли Золота Орда розпалася, ніяких змін у Московщині не сталося. Всі – і татари, і москвини – лишилися на своїх місцях, на старих посадах. Лише замість хана найвищим володарем став цар. Московський історик свідчить: «Не відділенням від Золотої Орди, не скиненням татарського нібито «ярма», але цілковито навпаки – перебранням усього ідейного спадку татар стала Московщина великою потугою». (М. Трубецькой. «Наследие Чингис - хана».)
Чим же їх перемагала і перемагає варварська Москва? Вживаючи сучасні поняття – холодною війною. Московське військо лише завершувало, закінчувало вже здобуту перемогу війною холодною. Від кого навчився москвин такої навіть не хитрості, а справді великої політичної мудрості? І що таке, властиво, є «холодна війна»?
Китайський стратег Сун-Тсу написав 2500 років тому «Мистецтво війни», що її можна було б назвати «Мистецтво холодної війни». У тій книжці читаємо: «Руйнуйте все, що зміцнює силу ворожої держави, зсередини тієї держави і руками її громадян. Для того вживайте всіх засобів і способів, не оглядаючись ні на що. Наприклад, приваблюйте, затягайте визначніших, впливових, поважних осіб до злочинної, протизаконної дії. Потім примушуйте їх служити нашій державі, загрожуючи оприлюднити їхні підлі вчинки. Коли вони не погодяться, то оприлюднюйте всі знеславлюючи (компрометуючі) їх факти. Нав’язуйте приятельські зв’язки з шумовинням, злочинцями, продажними, покривдженими, озлобленими на владу і на суспільство людьми. Не шкодуйте грошей і зусиль, щоб поширити і поглибити всяке озлоблення, невдоволення, незгоди, ненависть, підозру, упередження поміж людьми і групами їх. Під’юджуйте молодь проти старших поважних людей. Руйнуйте національні та релігійні традиції. Поширюйте розпусту. Щедро платіть повіям, танцюристкам, шинкарям, щоб вони зваблювали молодь на пиятику і танці, що руйнують мораль і здоров’я молоді. Перешкоджайте всіма способами тим заходам уряду і суспільства, які зміцнюють духовно і фізично здоров’я ворожої нації. Робіть усе, що можете, щоб їхньому війську завжди і постійно бракувало їжі та військового спорядження і за мирного часу. А понад усе не шкодуйте грошей на підкуп донощиків та шпигунів з громадян ворожої нам держави. МУСИТЕ ЇХ МАТИ В УСІХ УСТАНОВАХ, У ВСІХ ГАЛУЗЯХ ЖИТТЯ ВОРОЖОЇ НАМ ДЕРЖАВИ. … Витрачені на все це гроші повернуться з величезним зиском. Державний муж, що володіє зібраними відомостями про ворожий народ і що має мережу своїх агентів у ворожій державі, такий державний муж важить для нас більше, ніж усі наші скарби разом, він бо ж їх збільшить, вигравши війну». (М. Іванін. «Военное искусство и завоевания татаро-монголов».)
…Сусідами Китаю були монголи, і вони запозичили багато чого від китайців, в тому числі і їхню стратегію й тактику дипломатії та війни. Монгольські розвідники під личиною купців, торгівців, знаючи мову, або маючи платних агентів з місцевого населення, подавали своєму уряду докладні відомості про стан держави, що її хотіли монголи завойовувати. Монгольські хани задовго до війни добре знали всі слабкі і сильні місця ворога: де, як і чим ударити. Задовго до війни вони підривали сили тієї держави зсередини; починали війну тоді, коли сила ворога вже була захитана, напівзруйнована. Тим-то Чингіс-хан та його наступники ніколи не мали воєнних поразок. (А. Свєчін. «Развитие военного искусства».) Так у Московщині продовжилася стара монгольська політична і воєнна стратегія і тактика, що її тепер називають «холодною війною», себто підрив сили ворога зсередини, руками самого ж ворога.
ХХ. МОСКВИНИ ПРО МОСКОВСТВО
Народ «байдужий до найменшого обов’язку, до найменшої справедливості, до найменшої правди, народ, що цілковито не визнає звичайнісінької людської гідності, що цілковито не визнає ні вільної людини, ні вільної думки» (О. Пушкін). «Народ волоцюг і злодіїв»
(С. Рождественський). «Найбездарніший народ, без натяку на творчість» (Г. Успенський). «Не народ, а худоба, хам, дика орда душегубів, злодіїв» (М. Булгаков). «Народ дикунів та виродків людських» (О. Герцен). Народ, що «ненавидить волю, обожнює рабство, любить ланцюги на своїх руках і ногах, любить своїх кривавих деспотів, не відчуває ніякої краси, брудний фізично і морально, століттями живе у темряві, «мракобесии» і пальцем не поворухнув до чогось людського, але готовий повсякчас поневолювати, гнобити всіх і все, весь світ. Це не народ, а історичне прокляття людства» (В. Шмельов). Народ, що «досі не показав, що він може жити по-людськи, отже, не має права жити серед цивілізованих народів» (С. Волконський).
ХХІ. РУЙНІВНИК МОСКОВСТВА
Не століттями, а тисячоліттями нищили Україну народи-руїнники: готи, гунни, авари, хозари, угри, печеніги, половці, татари, поляки, мадяри, румуни, німці, москвини. Кілька разів у своїй історії Україна лежала в руїнах, сплюндрована, спалена до чорної землі. Значно менших нищень не витримали великі народи та держави – Ассірія, Рим, Візантія. Від них лишилися лише спогади. А Україна, українська Україна стоїть досі, хоч і в дуже зменшених кордонах, але на своїй споконвічній землі. І не лише стоїть, а продовжує свою тисячолітню боротьбу за найвищі ідеї та ідеали людства. Україна бореться. Бореться знесилена, знекровлена, під пильним оком колонізаторів, бореться, бореться. Не тікає від боротьби. Величезна, на одній шостій частині суходолу нашої планети, могутня московська імперія України не скорила. Що більше! Саме Україна розвалить ту імперію назавжди.
Звідки ж, з якого джерела брав і бере український народ цю свою не знищиму силу? Вихована в чужих, ворожих Україні школах, наша інтелігенція не знала відповіді на це запитання. Не знала, бо чужа школа і культура відривала її від духовності власного народу. Змосковщена чи спольщена наша інтелігенція не розуміла ані духовності, ані життєвої філософії, ані світогляду свого народу. Не знала джерел його духовної сили. Зневірений у своїй силі народ (нація) не підійме зброї проти ворога, хоч би й був вдесятеро сильніший за ворога. І навпаки, фізично вдесятеро слабший, але сильніший духом і вірою у свою перемогу народ здійме зброю на вдесятеро сильнішого ворога. Яскравим прикладом цього є Україна та її УПА або Ірландія з її 600-річною боротьбою за державну незалежність. Джерелом фізичної сили нації є її творчий дух і віра у власні сили.
Збудити приспану прапрадідівську віру у свої сили і гордість своєї національної вищості – це знищити в зародку всі московські спроби обдурити українців. За нормальних умов це роблять національна школа і національна література, і насамперед, історичні праці. А ми й досі не маємо жодної книжки справжньої історії України і навіть не маємо книжки справжньої історії Московщини.
Від першого дня заснування Москви і по сьогодні точиться в формах невпинна, вперта, запекла війна між Києвом і Москвою. І ніщо, ніяка сила не може тієї війни зупинити, хоч би того й хотіли обидва вороги. Не може, бо ця війна не є звичайною війною, суперечкою двох сусідів. Це – щось значно більше. Це – війна двох протилежних світів. Світів, що взаємно заперечують засади самих основ, на яких ті світи стоять. Це війна ідей. Ідей і законів Сотворителя Всесвіту з ідеями та законами Руїнника Всесвіту. Війна сил світла з силами темряви. Війна правди з брехнею. Війна сил Бога з силами сатани…
Ніколи не було, нема і бути не може союзу України з Московщиною. Не може бути, хоч би й хотіла Україна. Не може, бо український і московський народи – це дві протилежності, які самі себе взаємно заперечують в усіх, без винятку, царинах життя. А над усе в найголовнішій – в царині духовній.
Ніхто і ніщо не зможе призвести до союзу України з Московщиною, як ніхто і ніщо не зможе призвести до союзу Христа з антихристом, християнство з сатанинством, релігію з безбожництвом, добро зі злом, правди з брехнею, любов з ненавистю, жорстокість з лагідністю.
Я процитував фрагменти з І розділу та два останні ( ХХ, ХХІ) і бачимо ерудицію та передбачення нашого вченого історика, який у далекому 1968 році писав ту історичну правду про український та московський народи, яка ще й сьогодні дуже важко сприймається частиною українців. Уявімо на мить, що в українських владних кабінетах перебувають українські державники, освітянська інтелігенція навчала б 30 років наше молоде покоління в дусі патріотизму то ні про яке вторгнення Московської держави на територію суверенної України просто не могло бути. Адже не було б ніяких «кротів», різного роду колаборантів у владних та правоохоронних структурах нашої країни, яких за порадою китайського стратега Сун-Тсу вводило роками московське керівництво. Тому не знання про пророчі попередження Павла Штепи щодо московитів і є важкою та гіркою платою за наше не бажання знати історію України і московії. Зараз ми чуємо з вуст багатьох політиків, журналістів, блогерів про стратегічне завдання для москви знищити українську державу та її народ. Це ми чуємо сьогодні і навіть не здогадуємося, що про це все говорив Павло Штепа. І це він говорив 55 років тому назад. Ще й сьогодні в час широкомасштабного вторгнення путінської москви на територію нашої суверенної держави знаходяться «політики» та пересічні громадяни, які не хочуть бачити нашого північно-східного сусіда в ролі ненависного, історичного ворога всіх українців. Тому і розплачуємося за нашу наївність тисячами загиблих та скалічених наших співвітчизників. Українська влада повинна чітко усвідомити, що з боку москви і надалі будуть вживатися різні підлі і підступні провокації, з метою тиску на них починаючи від звичайного залякування, до спроб шантажу та підкупу.
Валентин ЛУТЧЕНКО
Павло Штепа є автором ряду фундаментальних праць, серед них книга «Московство», видана в 1968 році в Торонто (Канада).
У книзі на багатому історичному матеріалі, фактах, свідченнях численних російських та закордонних авторів аналізуються передумови, витоки, закономірності виникнення, розвитку і занепаду Російської імперії. Автор з позицій патріота України всебічно розглядає історичне підґрунтя визвольних змагань свого народу за здобуття незалежності, створення української держави, пророкує їхнє переможне завершення.
З великим задоволенням прочитав цю чудову книгу тільки в 2016 році. Вчитель історії, який закінчив історичний факультет у 1975 році, а про геніального історика та його книги «Українці і москвини», «Московство» нічого не чув і звичайно не читав. У часи існування СРСР це було абсолютно нормально. А ось те, що з 1991 року ніхто з Президентів України, міністрів освіти не читали цю книгу – це ганьба! Чому так категорично? Якби вони прочитали книгу «Московство» то вже десь через півроку в усіх українських школах було б по 4-5 екземпляри цієї книги у дещо скороченому варіанті з усуненням матеріалу, який частково втратив свою актуальність. Жоден з учителів історії, української мови та літератури не дозволив би собі не прочитати цю патріотичну роботу Павла Штепи. Кожен з освітян соромився б сказати, що він не читав цю книгу. А так маємо те, що маємо.
Тепер цитую Павла Штепу:
І. ПОХОДЖЕННЯ МОСКВИНА
Прапредки теперішніх москвинів – угро–фіни примандрували на землі теперішньої Московщини та Фінляндії ще за непроглядних часів передісторії. Літописець ХІ ст. згадує про московські племена чудь, лівь, водь, ямь, чухна, вєсь, пермь, мурома, мордва, мокша, мєщєра, чєрєміси, югра, пєчора, карєль, зирянь, єрзя, самоядь. Він пише, що то були дикуни: не мали жодних законів, звичайної моралі, жили в землянках, їли сире м'ясо і сиру рибу, не знали рільництва. Московський археолог пише, що слов’янських могил до Х ст. не знайдено ніде в Московщині.(А.Спіцин. «Владимирские курганы».) Московський історик стверджує: «В жилах московського народу тече щонайменше 80% фінно- татарської крові. (М.Покровський. «История Российского государства».)
Географічні назви довготривалі. На теперішній карті Московщини більшість географічних назв – надто озер, річок – фінські. Навіть назва столиці фінська. «Москва» у фінській мові означає «каламутна вода». Тих угро-фінів підбив у Х ст.. під свою владу український князь Святослав Великий і зробив їхні землі (теперішню Московщину) осадою (колонією) української держави. Правили нею прислані з Києва воєводи з військом та державними урядовцями.
Року 1237 Московщину завоювала Татарська Орда хана Батия. Московські князі стали підлеглими Батия, і він поставив по всій Московщині свої залоги. Татари були такими ж азіатами, як і угро-фіни, і ця їхня спорідненість сприяла злиттю обох народів в один – московський. Московський історик В. Ключевський підтверджує: «Московські князі і не думали про боротьбу з татарами, розуміючи, що покорою та грішми вони осягнуть більше, ніж боротьбою. На відміну від українських князів, московські одразу визнали без застережень владу хана і встановили приятельські і навіть кровні зв’язки з татарами. Сам великий князь Михайло Тверськой оженився з татаркою, а за ним одружилися з татарками всі інші московські князі». За князями масово женилися обидва народи. Не важко уявити, якою мовою говорили їхні діти. Потатарщення (радше злиття) було загальним. По упадку влади Орди, татари масово переходили у християнську віру, і так з тої угро-фінно-татарської мішанини створився теперішній московський народ. Народ суто азійський, що й підтверджує аналіз їхньої крові. Азійські народи мають у крові групу «В», а індоєвропейські – групу «А». Москвини мають «В», а українці – «А». Москвини монголоїдної раси, а українці – європейської раси.
Татари були значно культурнішими за прамосквинів – угро-фінів. Це визнають імосковські історики від М. Карамзіна (1766 - 1826) до М. Покровського (1868 –1932). Всі вони пишуть, що московська держава завдячує своїм народженням татарам.
В. Ключевський (1841 -1911) пише, що в ХУІ – ХУІІІ ст. 57 % московської провідної верстви були татарського походження, а ідею Чінгіс – хана загарбати весь світ дала Московщині її аристократія татарського походження. Наприклад, цар Борис Годунов був татарин. Татарами – князі : Юсупов, Салтиков, Урусов і т.п. Татари – дворяни: Аракчеєв, Аксаков, Ахматов, Баскаков, Базаров, Барханов тощо. Перший московський історик М, Карамзін був татарського походження. Силу татарського впливу у щоденному житті видно з того факту, що москвини молилися в церкві в шапках на голові аж до 1651 року.
Таке мирне злиття обох народів московські історики називають «татарським ігом» (ярмом) і пишуть, що москвини збройною боротьбою скинули те ярмо. Це звична московська вигадка. Збройна боротьба була лише участю в боротьбі окремих ханів за владу. Зазвичай москвини завжди були на боці того, хто мав більше шансів на перемогу. Коли Золота Орда розпалася, ніяких змін у Московщині не сталося. Всі – і татари, і москвини – лишилися на своїх місцях, на старих посадах. Лише замість хана найвищим володарем став цар. Московський історик свідчить: «Не відділенням від Золотої Орди, не скиненням татарського нібито «ярма», але цілковито навпаки – перебранням усього ідейного спадку татар стала Московщина великою потугою». (М. Трубецькой. «Наследие Чингис - хана».)
Чим же їх перемагала і перемагає варварська Москва? Вживаючи сучасні поняття – холодною війною. Московське військо лише завершувало, закінчувало вже здобуту перемогу війною холодною. Від кого навчився москвин такої навіть не хитрості, а справді великої політичної мудрості? І що таке, властиво, є «холодна війна»?
Китайський стратег Сун-Тсу написав 2500 років тому «Мистецтво війни», що її можна було б назвати «Мистецтво холодної війни». У тій книжці читаємо: «Руйнуйте все, що зміцнює силу ворожої держави, зсередини тієї держави і руками її громадян. Для того вживайте всіх засобів і способів, не оглядаючись ні на що. Наприклад, приваблюйте, затягайте визначніших, впливових, поважних осіб до злочинної, протизаконної дії. Потім примушуйте їх служити нашій державі, загрожуючи оприлюднити їхні підлі вчинки. Коли вони не погодяться, то оприлюднюйте всі знеславлюючи (компрометуючі) їх факти. Нав’язуйте приятельські зв’язки з шумовинням, злочинцями, продажними, покривдженими, озлобленими на владу і на суспільство людьми. Не шкодуйте грошей і зусиль, щоб поширити і поглибити всяке озлоблення, невдоволення, незгоди, ненависть, підозру, упередження поміж людьми і групами їх. Під’юджуйте молодь проти старших поважних людей. Руйнуйте національні та релігійні традиції. Поширюйте розпусту. Щедро платіть повіям, танцюристкам, шинкарям, щоб вони зваблювали молодь на пиятику і танці, що руйнують мораль і здоров’я молоді. Перешкоджайте всіма способами тим заходам уряду і суспільства, які зміцнюють духовно і фізично здоров’я ворожої нації. Робіть усе, що можете, щоб їхньому війську завжди і постійно бракувало їжі та військового спорядження і за мирного часу. А понад усе не шкодуйте грошей на підкуп донощиків та шпигунів з громадян ворожої нам держави. МУСИТЕ ЇХ МАТИ В УСІХ УСТАНОВАХ, У ВСІХ ГАЛУЗЯХ ЖИТТЯ ВОРОЖОЇ НАМ ДЕРЖАВИ. … Витрачені на все це гроші повернуться з величезним зиском. Державний муж, що володіє зібраними відомостями про ворожий народ і що має мережу своїх агентів у ворожій державі, такий державний муж важить для нас більше, ніж усі наші скарби разом, він бо ж їх збільшить, вигравши війну». (М. Іванін. «Военное искусство и завоевания татаро-монголов».)
…Сусідами Китаю були монголи, і вони запозичили багато чого від китайців, в тому числі і їхню стратегію й тактику дипломатії та війни. Монгольські розвідники під личиною купців, торгівців, знаючи мову, або маючи платних агентів з місцевого населення, подавали своєму уряду докладні відомості про стан держави, що її хотіли монголи завойовувати. Монгольські хани задовго до війни добре знали всі слабкі і сильні місця ворога: де, як і чим ударити. Задовго до війни вони підривали сили тієї держави зсередини; починали війну тоді, коли сила ворога вже була захитана, напівзруйнована. Тим-то Чингіс-хан та його наступники ніколи не мали воєнних поразок. (А. Свєчін. «Развитие военного искусства».) Так у Московщині продовжилася стара монгольська політична і воєнна стратегія і тактика, що її тепер називають «холодною війною», себто підрив сили ворога зсередини, руками самого ж ворога.
ХХ. МОСКВИНИ ПРО МОСКОВСТВО
Народ «байдужий до найменшого обов’язку, до найменшої справедливості, до найменшої правди, народ, що цілковито не визнає звичайнісінької людської гідності, що цілковито не визнає ні вільної людини, ні вільної думки» (О. Пушкін). «Народ волоцюг і злодіїв»
(С. Рождественський). «Найбездарніший народ, без натяку на творчість» (Г. Успенський). «Не народ, а худоба, хам, дика орда душегубів, злодіїв» (М. Булгаков). «Народ дикунів та виродків людських» (О. Герцен). Народ, що «ненавидить волю, обожнює рабство, любить ланцюги на своїх руках і ногах, любить своїх кривавих деспотів, не відчуває ніякої краси, брудний фізично і морально, століттями живе у темряві, «мракобесии» і пальцем не поворухнув до чогось людського, але готовий повсякчас поневолювати, гнобити всіх і все, весь світ. Це не народ, а історичне прокляття людства» (В. Шмельов). Народ, що «досі не показав, що він може жити по-людськи, отже, не має права жити серед цивілізованих народів» (С. Волконський).
ХХІ. РУЙНІВНИК МОСКОВСТВА
Не століттями, а тисячоліттями нищили Україну народи-руїнники: готи, гунни, авари, хозари, угри, печеніги, половці, татари, поляки, мадяри, румуни, німці, москвини. Кілька разів у своїй історії Україна лежала в руїнах, сплюндрована, спалена до чорної землі. Значно менших нищень не витримали великі народи та держави – Ассірія, Рим, Візантія. Від них лишилися лише спогади. А Україна, українська Україна стоїть досі, хоч і в дуже зменшених кордонах, але на своїй споконвічній землі. І не лише стоїть, а продовжує свою тисячолітню боротьбу за найвищі ідеї та ідеали людства. Україна бореться. Бореться знесилена, знекровлена, під пильним оком колонізаторів, бореться, бореться. Не тікає від боротьби. Величезна, на одній шостій частині суходолу нашої планети, могутня московська імперія України не скорила. Що більше! Саме Україна розвалить ту імперію назавжди.
Звідки ж, з якого джерела брав і бере український народ цю свою не знищиму силу? Вихована в чужих, ворожих Україні школах, наша інтелігенція не знала відповіді на це запитання. Не знала, бо чужа школа і культура відривала її від духовності власного народу. Змосковщена чи спольщена наша інтелігенція не розуміла ані духовності, ані життєвої філософії, ані світогляду свого народу. Не знала джерел його духовної сили. Зневірений у своїй силі народ (нація) не підійме зброї проти ворога, хоч би й був вдесятеро сильніший за ворога. І навпаки, фізично вдесятеро слабший, але сильніший духом і вірою у свою перемогу народ здійме зброю на вдесятеро сильнішого ворога. Яскравим прикладом цього є Україна та її УПА або Ірландія з її 600-річною боротьбою за державну незалежність. Джерелом фізичної сили нації є її творчий дух і віра у власні сили.
Збудити приспану прапрадідівську віру у свої сили і гордість своєї національної вищості – це знищити в зародку всі московські спроби обдурити українців. За нормальних умов це роблять національна школа і національна література, і насамперед, історичні праці. А ми й досі не маємо жодної книжки справжньої історії України і навіть не маємо книжки справжньої історії Московщини.
Від першого дня заснування Москви і по сьогодні точиться в формах невпинна, вперта, запекла війна між Києвом і Москвою. І ніщо, ніяка сила не може тієї війни зупинити, хоч би того й хотіли обидва вороги. Не може, бо ця війна не є звичайною війною, суперечкою двох сусідів. Це – щось значно більше. Це – війна двох протилежних світів. Світів, що взаємно заперечують засади самих основ, на яких ті світи стоять. Це війна ідей. Ідей і законів Сотворителя Всесвіту з ідеями та законами Руїнника Всесвіту. Війна сил світла з силами темряви. Війна правди з брехнею. Війна сил Бога з силами сатани…
Ніколи не було, нема і бути не може союзу України з Московщиною. Не може бути, хоч би й хотіла Україна. Не може, бо український і московський народи – це дві протилежності, які самі себе взаємно заперечують в усіх, без винятку, царинах життя. А над усе в найголовнішій – в царині духовній.
Ніхто і ніщо не зможе призвести до союзу України з Московщиною, як ніхто і ніщо не зможе призвести до союзу Христа з антихристом, християнство з сатанинством, релігію з безбожництвом, добро зі злом, правди з брехнею, любов з ненавистю, жорстокість з лагідністю.
Я процитував фрагменти з І розділу та два останні ( ХХ, ХХІ) і бачимо ерудицію та передбачення нашого вченого історика, який у далекому 1968 році писав ту історичну правду про український та московський народи, яка ще й сьогодні дуже важко сприймається частиною українців. Уявімо на мить, що в українських владних кабінетах перебувають українські державники, освітянська інтелігенція навчала б 30 років наше молоде покоління в дусі патріотизму то ні про яке вторгнення Московської держави на територію суверенної України просто не могло бути. Адже не було б ніяких «кротів», різного роду колаборантів у владних та правоохоронних структурах нашої країни, яких за порадою китайського стратега Сун-Тсу вводило роками московське керівництво. Тому не знання про пророчі попередження Павла Штепи щодо московитів і є важкою та гіркою платою за наше не бажання знати історію України і московії. Зараз ми чуємо з вуст багатьох політиків, журналістів, блогерів про стратегічне завдання для москви знищити українську державу та її народ. Це ми чуємо сьогодні і навіть не здогадуємося, що про це все говорив Павло Штепа. І це він говорив 55 років тому назад. Ще й сьогодні в час широкомасштабного вторгнення путінської москви на територію нашої суверенної держави знаходяться «політики» та пересічні громадяни, які не хочуть бачити нашого північно-східного сусіда в ролі ненависного, історичного ворога всіх українців. Тому і розплачуємося за нашу наївність тисячами загиблих та скалічених наших співвітчизників. Українська влада повинна чітко усвідомити, що з боку москви і надалі будуть вживатися різні підлі і підступні провокації, з метою тиску на них починаючи від звичайного залякування, до спроб шантажу та підкупу.
Валентин ЛУТЧЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
