Червень - сезон ягід
«Ягодами» в моєму селі Конятині, поміж лісом і річкою, називають лісові суниці. Чи багато «ягід» цього року? Чи знайшли хороший «ягОдник»? Чи їздили вже по «ягоди»? І всім зрозуміло, про які саме ягоди йдеться. Не те, щоб інші ягоди - малина, чорниця - не ягоди, але суниця - це ніби «ягода всім ягодам».
Я памʼятаю з дитинства цей неймовірний густий аромат зібраної суниці. Його не можна сплутати ні з чим. У мої дитячі роки ми з мамою збирали 3-літровий бідончик суниці. Мені було 6 років, коли поїздка до лісу була неймовірно терепавтичною. Після кількох тижнів у лікарні, день у лісі був неймовірно помічним. Я збирала ягоди в жменьку, старалися їх не їсти, а потім висипала в «майонезну» баночку, а потім - у бідончик. Дуже кропітка і зосереджена справа.
Із зібраних ягід потім трішки готували делікатесного варення, що зберігало спогади про літні дні взимку, воно обовʼязково мало пікантну гірчинку. Ще трохи - на вареники. Але найбільше мені смакували млинці з суницею, перетертою з цукром і сметаною. Це страва, що ніколи не набридне, мені так здавалося тоді (і тепер також), оскільки її завжди було замало.
Моя покійна тітка Галина свого часу згадувала, що вони зі своєю матірʼю збирали 10-літрове відро суниці.
Головне - знати «ягодник», а ще потрапити туди першими, така собі сільська жіноча конкуренція. Або знайти невідому галявину, де під зеленим різьбленим листям приховані справжні скарби - великі темно-червоні стиглі ягоди суниці. Такі галявини навіть можуть потім снитися. Заплющує очі - і бачиш червоні ягоди.
Це така насолода, збирати пере стиглі ягоди, той неймовірний аромат ще довго тримається на пальцях. Але найцікавіше було в студентські роки, коли я поїхала по ягоди з червоним манікюром. Розгортаєш листя і ніби ягоду знайшла - аж ні, просто мозок сприйняв за суницю червоний ніготь…
Безповоротно минуло дитинство, зникли ягодники та й небезпечно ходити до лісу зараз. Ніби умовно подалі від кордону, але немає безпечних місць, ніхто не знає, що й куди прилетіло. Краще без ягід поки що.
Але той запах і ті неймовірної краси галявини - вони досі залишаються в памʼяті.
Ірина СИНЕЛЬНИК
Я памʼятаю з дитинства цей неймовірний густий аромат зібраної суниці. Його не можна сплутати ні з чим. У мої дитячі роки ми з мамою збирали 3-літровий бідончик суниці. Мені було 6 років, коли поїздка до лісу була неймовірно терепавтичною. Після кількох тижнів у лікарні, день у лісі був неймовірно помічним. Я збирала ягоди в жменьку, старалися їх не їсти, а потім висипала в «майонезну» баночку, а потім - у бідончик. Дуже кропітка і зосереджена справа.
Із зібраних ягід потім трішки готували делікатесного варення, що зберігало спогади про літні дні взимку, воно обовʼязково мало пікантну гірчинку. Ще трохи - на вареники. Але найбільше мені смакували млинці з суницею, перетертою з цукром і сметаною. Це страва, що ніколи не набридне, мені так здавалося тоді (і тепер також), оскільки її завжди було замало.
Моя покійна тітка Галина свого часу згадувала, що вони зі своєю матірʼю збирали 10-літрове відро суниці.
Головне - знати «ягодник», а ще потрапити туди першими, така собі сільська жіноча конкуренція. Або знайти невідому галявину, де під зеленим різьбленим листям приховані справжні скарби - великі темно-червоні стиглі ягоди суниці. Такі галявини навіть можуть потім снитися. Заплющує очі - і бачиш червоні ягоди.
Це така насолода, збирати пере стиглі ягоди, той неймовірний аромат ще довго тримається на пальцях. Але найцікавіше було в студентські роки, коли я поїхала по ягоди з червоним манікюром. Розгортаєш листя і ніби ягоду знайшла - аж ні, просто мозок сприйняв за суницю червоний ніготь…
Безповоротно минуло дитинство, зникли ягодники та й небезпечно ходити до лісу зараз. Ніби умовно подалі від кордону, але немає безпечних місць, ніхто не знає, що й куди прилетіло. Краще без ягід поки що.
Але той запах і ті неймовірної краси галявини - вони досі залишаються в памʼяті.
Ірина СИНЕЛЬНИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |