реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД

Виноград баби Дусі і діда Василя

Цьогорічна воєнна осінь має щедрий врожай. На городах і в садках дозрівають овочі та фрукти.Червоно-зелений виноград вдома своїм ароматом повертає мене в дитинство, а ще нагадує про бабу Дусю і діда Василя Шарих, від яких і зʼявився вдома той кущ винограду.

Їх давно немає, а виноград росте і радує врожаєм, своїм медовим запахом.

Бабуся Дуся була не місцева - з Новгород-Сіверщини, і скільки прожила в нашому селі, а говорити «по-конятинськи» (у селі існує свій діалект) так і не навчилася, мала говірку ближче до російської мови. Дід був дуже суворий і ми в дитинстві боялися його. Дружили з їхньою онучкою.

Як і всі в селі працювали тяжко. Колись бабуся розповідала, що ввечері вже все зробила і була настільки втомленою, що вирішила посидіти трохи на ґанку. І ніби тільки заплющила очі, а розплющила - вже світанок. Так сидячи і проспала ніч.

Дід Василь пройшов війну, говорили, що в молодості був у вʼязниці за хуліганство, але, чи так це було, чи ні - я не знаю. Ніколи про це від нього розмов не чула. У літах Василь Тихонович вирішив збудувати церкву в Конятині. Кошти донатили всі мешканці, допомагало сільгосппідприємство, а він займався організаційними питаннями - від проєкту до введення в експлуатацію.

В Конятині була старовинна церква, а радянська влада закрила її, і в підсумку на тому місці збудували школу.
Тож нова церква постала в центрі села зусиллями багатьох людей, і не в останню чергу завдяки Василю Тихоновичу.

Відійшло покоління, якому теж судилося багато випробувань. Хтось говорив, хтось мовчав про колективізацію і голод, про репресії і трохи іншу Другу світову війну, аніж писали про неї в книжках та показували у фільмах.
Як памʼять лишилися сади і квіти, що й досі плодоносять та цвітуть.

Ірина СИНЕЛЬНИК



Теги:Конятин, дитинство, Ірина Синельник


Читайте також






Коментарі (0)
avatar