Так, вже осінь!

Кожен має власні відліки закінчення літа і початку осені. Ось, приміром, часто в моєму дитинстві про весну говорили, що вона починається не з 1 березня, а з 14, ніби так правильно за якимсь там стилем. І чомусь ніхто не говорив так про початок осені, що її старт із 14 вересня.

Моя бабуся Дуня, навпаки, казала: літо закінчилося, як «вибрали цибулю», тобто зібрали врожай. Але ж нині це часто-густо трапляється на початку серпня.

А мій багаторічний знак закінчення літа - храм у рідному селі, що відзначався на Успіння Пресвятої Богородиці (раніше 28 серпня), перша Пречиста. За спостереженнями, гості йдучи на храм у Конятин бачили лелек в гніздах, а коли поверталися - лелечі гнізда вже були порожніми.

І нині в чужій країні я теж бачу знаки закінчення літа. Упродовж минулих двох тижнів неодноразово натрапляла на родинні прощання косівських албанців на вулицях. Діаспора з Косова повертається до інших європейських країн. Великі сімʼї виходили на вулицю ввечері, ймовірно, вночі дорога легша після виснажливої денної спеки. Хтось заводив авто, всі обіймалися. І навіть дивлячись на це стороннім поглядом, відчувався ніжний сум за тим, що вже ніколи не вернеться.

Й повернення до школи - це теж про осінь.
А вона починається мальовничо - обережним вкрапленням жовтого листя, ніби розфарбованого художником. Прохолодними вечорами, але в деяких місцях - з теплим, настояним на ароматах трав повітрям, більш глибоким і прозорим небом…
І ще вдома - туманами, густими і білими, ніби молоко…

Так, вже осінь!

Ірина СИНЕЛЬНИК