Чекаю мемуари Василя Яременка!
Вітаючи сьогодні свого університетського професора Василя Васильовича Яременка з 90- літтям, побажав передусім крепкого здоров'я, щоб він описав своє бурхливе життя. Професор погодився, що воно таки бурхливе...
Бо й де - починаючи з дати народження, доля ним крутила, як циган сонцем: щоб записати в комсомол, приписали рік, благо у війну документи погубилися. А нашо записали? - питаю. Він відповідає спокійно: "Треба було з людей гроші на війну вибивать!". Цим займалися комсомольці, а для облуди звалося, певно, займом... Отим, про яке поляки кажуть - позичив у вєчне одданнє.
Василь Васильович посивів на корейській війні -був штурманом і літак підбили, а полковником став у Чехословаччині, де яко редактор армійської газети, помагав придушувати "празьку весну".
Зате реабілітував багатьох українських письменників, починаючи з Олександра Олеся. Уявляєте, були б під забороною комуняцькою навіть оті солов'ї, що сміються- плачуть і б'ють піснями в груди, а ти кохай її, кохай її, бо молодість не буде!
Колись цікаво розповідав мені про щоденник Миколи Холодного, який той заклав у нього за щось - там Холодний називає свою матір б...ю. А вірші писав такі патріотичні...
Щойно напівсліпий професор Яременко завершив багатотомне видання творів Бориса Грінченка - він спрацював сам-один (при допомозі, щоправда, і технічній і творчій - старший Нечепа, не той, що співає, а той, що в Москві, зумів скопіювати у зловорожій столиці праці Грінченка, яких тут не дістати). А мені недавно звонить і просить пошукати працю про Романа Бжецького (так він його називає - через Ц). Мушу виконати прохання свого професора...
А то було, що напалися на мене професійні пошуковувачі антисемітизму (для них - то цілий ґешефт!) за якусь статтю в газеті "Біла хата", що її ми з Петром Антоненком були видавали. Якийсь їхній поважний. як рабин, Найман накатав на мене пасквіля. І професор Яременко несподівано для мене вступився за свого студента. Та так, що розмалював того Наймана, як Бог черепаху - він, здається, навіть судився з Яременком, але не на того напали...
Тож іще раз кажу: бажаю Василю Васильовичу здоров'я, щоб таки написав мемуари - вони потрібні для розуміння нашої непростої української долі.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Фото з сайту "Хвиля Десни"
Бо й де - починаючи з дати народження, доля ним крутила, як циган сонцем: щоб записати в комсомол, приписали рік, благо у війну документи погубилися. А нашо записали? - питаю. Він відповідає спокійно: "Треба було з людей гроші на війну вибивать!". Цим займалися комсомольці, а для облуди звалося, певно, займом... Отим, про яке поляки кажуть - позичив у вєчне одданнє.
Василь Васильович посивів на корейській війні -був штурманом і літак підбили, а полковником став у Чехословаччині, де яко редактор армійської газети, помагав придушувати "празьку весну".
Зате реабілітував багатьох українських письменників, починаючи з Олександра Олеся. Уявляєте, були б під забороною комуняцькою навіть оті солов'ї, що сміються- плачуть і б'ють піснями в груди, а ти кохай її, кохай її, бо молодість не буде!
Колись цікаво розповідав мені про щоденник Миколи Холодного, який той заклав у нього за щось - там Холодний називає свою матір б...ю. А вірші писав такі патріотичні...
Щойно напівсліпий професор Яременко завершив багатотомне видання творів Бориса Грінченка - він спрацював сам-один (при допомозі, щоправда, і технічній і творчій - старший Нечепа, не той, що співає, а той, що в Москві, зумів скопіювати у зловорожій столиці праці Грінченка, яких тут не дістати). А мені недавно звонить і просить пошукати працю про Романа Бжецького (так він його називає - через Ц). Мушу виконати прохання свого професора...
А то було, що напалися на мене професійні пошуковувачі антисемітизму (для них - то цілий ґешефт!) за якусь статтю в газеті "Біла хата", що її ми з Петром Антоненком були видавали. Якийсь їхній поважний. як рабин, Найман накатав на мене пасквіля. І професор Яременко несподівано для мене вступився за свого студента. Та так, що розмалював того Наймана, як Бог черепаху - він, здається, навіть судився з Яременком, але не на того напали...
Тож іще раз кажу: бажаю Василю Васильовичу здоров'я, щоб таки написав мемуари - вони потрібні для розуміння нашої непростої української долі.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Фото з сайту "Хвиля Десни"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |