Цаплієнко: "Україну захистить недобитий у 33-у..."
Отримуючи премію імені Джеймса Мейса, журналіст Андрій Цаплієнко сказав:
- Наші сусіди лякають нас жахливим майбутнім. Я не знаю, яким воно буде. Я слухаю заяви наших «яструбів» у дорогих костюмах та пальто – про те, що ворог не пройде, що всі ми, як один… І не те, що маю в цьому сумнів. Думаю, у разі повномасштабної війни тут буде Армагедон, і більша частина сьогоднішніх «героїв» опиниться десь ближче до кордону з ЄС… Або вже за кордоном. А на схід, - або на південь, або на північ, - поїде маленький тихий чолов’яга із зашкарублими від важкої роботи руками. Сам поїде. Обдзвонить товаришів по чотирнадцятому року, дістане берці та стару «британку» і поїде знову закривати собою країну.
Це той же самий чоловік, якого намагались вбити голодом у 33-му. Але не вбили до кінця. І зараз це в них не вийде…».
Це фрагмент виступу Цаплієнка,- в тій частині, яка вразила мене найбільше. Тим вразила, що журналіст (Цаплієнко відомий передусім як військовий кореспондент) ясно бачить ту незнищенну частину українського суспільства, яка щораз постає в години випробувань. В інші історичні миті у нас інші герої - ось вони, варто лишень увімкнути телевізор чи увійти в Інтернет. Тільки рятуватимуть країну не вони…
Не вони, а онуки й правнуки тих, хто вижив у страшні голодоморні часи (а це не тільки 1932-33-й, скільки разів імперія «наводила порядок» в Україні важко перерахувати). Тих, кого рятував від забуття, від історичної несправедливості американець Джеймс Мейс. Який колись сказав дивовижні слова: «Ваші мертві вибрали мене…».
І ще говорив Мейс: «Я переконаний, щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було знищити другу радянську республіку, а отже, вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція була дуже простою і вкрай примітивною: нема народу, отже, нема окремої країни, а в результаті нема проблем. Така політика в класичному розумінні цього слова означає ГЕНОЦИД».
Сергій ТРИМБАЧ
- Наші сусіди лякають нас жахливим майбутнім. Я не знаю, яким воно буде. Я слухаю заяви наших «яструбів» у дорогих костюмах та пальто – про те, що ворог не пройде, що всі ми, як один… І не те, що маю в цьому сумнів. Думаю, у разі повномасштабної війни тут буде Армагедон, і більша частина сьогоднішніх «героїв» опиниться десь ближче до кордону з ЄС… Або вже за кордоном. А на схід, - або на південь, або на північ, - поїде маленький тихий чолов’яга із зашкарублими від важкої роботи руками. Сам поїде. Обдзвонить товаришів по чотирнадцятому року, дістане берці та стару «британку» і поїде знову закривати собою країну.
Це той же самий чоловік, якого намагались вбити голодом у 33-му. Але не вбили до кінця. І зараз це в них не вийде…».
Це фрагмент виступу Цаплієнка,- в тій частині, яка вразила мене найбільше. Тим вразила, що журналіст (Цаплієнко відомий передусім як військовий кореспондент) ясно бачить ту незнищенну частину українського суспільства, яка щораз постає в години випробувань. В інші історичні миті у нас інші герої - ось вони, варто лишень увімкнути телевізор чи увійти в Інтернет. Тільки рятуватимуть країну не вони…
Не вони, а онуки й правнуки тих, хто вижив у страшні голодоморні часи (а це не тільки 1932-33-й, скільки разів імперія «наводила порядок» в Україні важко перерахувати). Тих, кого рятував від забуття, від історичної несправедливості американець Джеймс Мейс. Який колись сказав дивовижні слова: «Ваші мертві вибрали мене…».
І ще говорив Мейс: «Я переконаний, щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було знищити другу радянську республіку, а отже, вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція була дуже простою і вкрай примітивною: нема народу, отже, нема окремої країни, а в результаті нема проблем. Така політика в класичному розумінні цього слова означає ГЕНОЦИД».
Сергій ТРИМБАЧ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |