Битва за хліви. Чи за гідність?
Унікальна ситуація для Чернігівської області: мешканці одного села отримали тисячі гривень за свої майнові сертифікати, яких вони в очі не бачили! Два молоді чоловіки в розмові зі мною повелися по-різному: один став ховатися від фотоапарату, а другий відповів на всі питання. Різна поведінка пояснюється просто: один продав своє право на майновий пай колишнього колгоспу теперішньому сільському голові, а другий --присутньому зі мною інвестору Сергію Дзюбі. Один ховав очі, другий – говорив вільно. Село розділене, але зате всі вперше отримали кошти за свої майнові паї.
Колгоспу нема і СТОВу – нема!
У Березанці Ніжинського району за офіційними даними – 200 мешканців, насправді – менше, бо перша цифра виходить з числом прописаних. Зате тут збережені хліви та комори колишнього колгоспу, більшість – ще й нові: 1995 та 1998 років. І частина з них використовуються: в одному гусей розводить підприємець з Липового Рогу, в другому орудує «Картопляник»…
В оренду їх здає СТОВ імені Т.Шевченка, але самого товариства практично нема. Ба, більший анекдот: голова СТОВу працює в Києві …водієм. Все просто: головою числиться син сільського голови Нікітка.
Власники майна, яке орендується, не отримували ні копійки. Скільки отримував у касу і поза нею сільський голова – тайна сія великая єсть… Власне, й сільський голова має квартиру десь у місті. А тут тільки керує. Цікаве село: сільський голова у Ніжині, голова «колгоспу» у Києві і обидва отримують гроші за Березанку.
Зайва сільрада
Вона була утворена 1994 року за примусом одного обласного начальника. За його примху держава тепер платить тисяч 10 щомісяця на зарплату працівникам сільської ради. Сама ж рада – у хаті обліковця, біля якої погріб. Опалюється дровами. В коридорі – коса для збивання бур’янів. Чи треба така сільрада? Ще й як – наприклад, для обрання депутатом районної ради начальнику, який хтозна чи пройшов би у великому селі...
Багата Україна, що може дозволити собі розкіш утримувати отакі березанські сільради! І чомусь затихли розмови про адміністративно-територіальну реформу…
Родоначальниця «кавказької породи»
Ольга Бараннік знайшла свою долю на недалекій військовій точці багато років тому: молодий солдат допомагав ій на колгоспному полі. За любов і на «губі» сидів, що зовсім не охолодило його – коли вже демобілізувався, то просто втік з поїзда і прийшов до коханої серед ночі. Ночувати його пустили, але віддати за нього дочку побоялись – звезеш, мовляв, на свій Кавказ (а він жив на Стапрополлі). Вчорашній солдат запропонував поїхати для гарантії із молодшим братом нареченої. З’їздили, одружились і повернулись у Березанку.
Звідтоді все життя подружжя пропрацювало у колгоспі – діда Баранніка знала вся округа. Коли ж йому нарахували найбільшу суму на майнові паї – 24 тисячі гривень, то всі й сказали, що правильно. Але чому не набагато менше у голови новітнього «колгоспу» -- ніхто не розуміє.
Ольга Бараннік:» Виростили з ділом 5 дітей, 10 онуків і вже є правнучка. Як жаль, що дід помер. Це ж він дав початок кавказькій породі»
Молоді Баранніки – козацької статури. Один з них, наприклад, 140 кілограмів: м’язи рвуть найбільшу українську сорочку- вишиванку, що йому друзі на день народження знайшли подарувати. Ще й боротьбою сумо займається!
Звісно, коли рід Баранніків та рід Фесюнів вийшли разом з Сергієм Дзюбою до сільради вимагати від голови їх майнові паї – той не встояв.
А коли ще Сергій Дзюба прямо з капота машини став видавати гроші за майбутні майнові сертифікати – той у наступні дні повторив такий самий маневр. У Ніжині та Липовому Розі продавці магазинів дивувалися: що сталося з березанцями, що вони раптом стали скуповувати дорогі речі – кухні, телевізійні «тарілки», спальні… Рід Фесюнів, наприклад, за гроші, отримані від Сергія Дзюби купив наймолодшому синові Віктору паркет для нової хати у Ніжині.
Помаранчевий інвестор
Сергія я знав зі штабу «помаранчевої революції» -- тільки тоді він був медиком. Згодом, зрозумів, що в цьому ділі гроші йому не світять, перевчився і зараз займається і юриспруденцією, і бізнесом.
Сергій родом із сусіднього села Черняхівки, батьки його – вчителі, які вчили і всіх березанців. Школа ж була одна. Тому, коли його стали противники називати бандитом, люди здивувался:» Та ми ж його знаємо – це ж Петра Дзюби син!»
Сергій відкрив людям очі – роками жили і не знали, що хтось копійку дебелу має з їх майна! Ба, більше – закон говорить, що померлі втрачають для своїх правонаступників майно. Тож чи не тому в Україні так тягнуть із узаконенням майнових паїв колишніх колгоспників? Перемруть і майно дістанеться орендарям!
У Березані сертифікати на майнові паї не видані, їх ніхто й не бачив. Секретар сільської ради Надія говорить:» Я тут працюю з 2006 року – під час час прийом-передачі справ жодних документів по майнових паях мені передано не було!»
Висновок: вони зберігаються у сільського голови Нікітка, який тут керує весь час існування окремої сільради. За яким правом? Правом сильного і правом неграмотних людей.
Баба Биринка
Взагалі-то їх прізвище – Фесюни, але й на вуличне прізвисько не ображаються: колись їх предок тримав овечок і кличка звідти пішла. Так ось Анна Фесюн, чи баба Биринка, як вона і сама на себе каже, є основою церковної громади і вона чи не єдина, кого в селі побоюється голова:» Я стою на правді! І Господь мені допомагає!»
У колгоспі вона з 14 років, але її чоловік Іван Савелійович має більший майновий пай – на тракторі працював, а вона ще трьох дітей народила, і на пошті трохи попрацювала. Питаю чого раніше Нікітка не давав грошей за паї? «Він і не думав! А до тих, хто казав, відрізав – мовляв, бери он по цеглині!»
В дорогу Анна Іванівна нас перехрестила, спасибі їй! А в нашій короткій розмові мінімум трьох людей вона назвала дорогими – дійсно християнка! Якщо такі люди з «помаранчевим інвестором» -- його діло правильне.
Плани
Сергій планує зайнятися вирощуванням французьких свиней та бичків. Є вже на приміті керуючий. Але ще нема сертифікатів – голова пообіцяв оформити їх за два тижні. Це після втручання районної і обласної влади, приїзду юристів та походів самого голови по хатах:» Віддайте гроші Сергійові і візьміть мої!». Тобто, щоб самому викупити паї. Анна Фесюн відрізала йому:» Я два рази умирать не буду!». А до баби Бараннік навіть не зайшли – її кремезні внуки можуть і вуха накрутити, граючись…
Орендар- «гусятник» уже з’їжджає, а «картопляники» -- Коломійченки планують викупити один хлів та й далі займатися тут картоплею. Але стали платити людям і за одну ніч знайшли тисячі гривень! Тепер же у навколишніх селах пішов шум: а чому у нас не платять або платять мало? Що це за фермери, що на «джипах» їздять, а в школу мішок картоплі дати шкодують? До речі, Сергій Дзюба оголосив, що всі березанські школярі харчуватимуться у школі безкоштовно – йому це виллється в 700 гривень щомісяця, але на такий крок він іде свідомо.
Поки що.
У селі – 9 корів і одна з них продається. Проте – 25 дітей і 60 людей працездатного віку. Якщо плани Сергія Дзюби здійсняться – село оживе. Поки що все йде до того.
Василь ЧЕПУРНИЙ,
Ніжинський район.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |