20-річчя "Сіверщини": ми називаємо її ще й "Акурайку"!
На початку восьмидесятих мені випала нагода пообідати в дубовій лісосмузі. Голова колгоспу, начальник райсільгоспуправління, другий району, кореспондент «Известий» і я. Обід був добрий, затяжний. Не говорили, хіба що про кінець світу... Я спитав журналіста: «Чому ваша газета, крім останньої сторінки, не читається? Все буденно, соцреалістично, повторюється у всіх ЗМІ і ,головне, не цікаво». – «Не цікаво? То не вмієте читати. Читайте голосно тільки заголовки і додавайте після кожного (по черзі) – «в штанях» чи «без штанів»... Я взяв «Известия» і пафосно, з добавками, пройшовся по заголовках семи сторінок. Реготали так, що лопались ремені на пузі…
Я люблю читати, та за «самостійності" теж рідко попадалась газета (чернігівська теж), яку хотілось прочитати «без штанів». Років шість тому вперше придбав у газетному кіоску «Сіверщину». Відтоді купую її щочетверга. Якщо виїхав на два-три тижні – продавець примірник залишає. Рекомендую своїм знайомим...
В «Сіверщині» за 6 грудня прочитав, що газеті 20 років, що перша її назва (на протязі року) - «За Україну» ( не гірше звучало б – «За Сіверщину!»)…
З деякої пори ми називаємо її ще й по іншому – «Акурайку». «Ти взяв сьогодні «Акурайку»?... А де «Акурайку»?.. Йду повз кіоск - купить «Акурайку»?.. "А в «Акурайку» погода не така!» - іноді чую від своєї жінки... Відповідаю, повторюючи цю мелодійну назву, – «Акурайку»…
Три роки тому придбав в «Інтермецо» невелику книгу Василя Чепурного - «Акурайку». Прочитав на одному подиху. Сподобалась і жінці. Вже декілька «Акурайок» подарував своїм знайомим. Вислови однозначні – прегарна…
Моя оцінка "Сіверщини": ще не відсирів весь порох у сіверських порохівницях ! Спасибі редакції за змістовну газету, а головному редактору, - ще й за цікаву і повчальну «Акурайку».
Микола МОХНИК, читач "Сіверщини".
| Читайте також |
| Коментарі (0) |