Ювілей Євгена Барана

Багато хто каже, що українська література зчасту анемічна, безживна, розповідно- присипляюча... Але то, коли не брати до уваги Євгена Барана (як це й намагаються робити деяякі столичні критики та інші літерати). Бо його задерикуватість, помножена не тільки на знання, але й на чітку, як стій, українську національну позицію, таки оживляє нашу літературу.

Скажімо, сідає він писати про Андруховича і компанію, щодо яких, думаю, особисто, не має нічого проти, і та українська натура Барана виводить його на в'їдливі (і правдиві) репліки щодо цих апологетів генітальної літератури...

З Євгеном Бараном ми познайомились в його Івано - Франківську, коли я натоді 17- річному синові перед його повноліттям захотів показати Галичину і Буковину. Євген Баран хутко організував навіть розмову на радіо (дякую Василю Карп'юку) і ми, в часі недовгого спілкування, якось співпали поглядами. З того часу невідривно слідкую за його писаннями і думанням (благо, Фейсбук щоденний дає таку нагоду). І його оцінки є для мене направляючими, хоча, бува, і він упадає деінде перед блиском позолоти а-ля Базилевський...

До речі, завдяки Євгену Барану я перестав подаватись на різні конкурси. Коли на міському комнкурсі книги моя "Акурайку" зайняла почесне друге місце, а найпомітніший український критик Євген Баран назвав її книгою року в галузі публіцистики всієї соборної, я зрозумів, що не варто змагатися на тараканячих бігах місцевого марнославства...

Євгену Барану сьогодні - 60. Віриться, що та цифра не обтрусить його задерикуватості молодечої, бо то - натура.

Тож з роси і з води Вам, пане Євгене!

Василь ЧЕПУРНИЙ