Головна › Новини › Захоплення
«Скрипка грає, серце крає..»
08-Квіт-09 1969 0.0 0
Юна скрипачка з неймовірно легкою, мов пір`їнка рукою, Наталочка Чухрай – це дитина життєрадісна і тепла. Вона є гордістю своєї учительки зокрема і всієї Прилуцької музичної школи загалом. Учасниця багатьох конкурсів, загальноміських та обласних, в котрих показувала свою гру буквально з перших років навчання скрипальської майстерності. Цього року Наталя їздила брати участь у Чернігівському обласному конкурсі, разом зі своєю колегою по скрипці Юлічкою Середою. Прилуцький дует юних скрипачок виконав дві композиції «Гама-джаз» та «Блюз» в обробці Валерія Проценка у супроводі фортепіано. За свій скрипковий блюз і джаз дівчата отримали перше місце на Чернігівщині.

Мої маленькі синочки, мабуть ніколи не забудуть, той день, коли дівчинка Наталочка зайшла до нас додому поговорити зі мною по части інтерв’ю. Вона мала з собою незрозумілої форми чарівну скриньку, і на прохання дорослих сміливо вийняла звідти скрипку, та й заграла. І було те виконання таким акуратним і тонким, а мелодія такою ніжною й багатою, що хлопчаки про це досі згадують із великим захопленням.

- Ти так сміливо поводишся перед публікою. Зі скількох років виступаєш на сцені?

- Із трьох з половиною. Мій перший виступ в тому віці був під керівництвом Світлани Вовк на сцені Центру творчості дітей та юнацтва, де я гуртом з такими ж дітками, була маленьким співаючим мавпенятком. А в п`ять років у Школі мистецтв, зображаючи покинуту ляльку, сиділа прямо на самій сцені нарівно випроставши руки-ноги і співала сумну пісеньку. У мене ще був величезний, наче у Мальвіни бант. Тоді я мала творчим керівником пані Надію Ратинську.

- Уявляю собі, як пасував цей бант Твоєму хвилястому попелястому волоссю. Усі мабуть охали й ахали на таку красу. Хто побачив у Тобі артистку в такому юному віці?

- Думаю, спочатку мама і бабуся, бо віддавали мене і в Будинок Творчості, і в Школу мистецтв до талановитих учителів. Вони старалася розвинути й примножити цю артистичність. Але не склалося, щоб ми могли співпрацювати до сьогодні, бо живемо далеко від Школи мистецтв й Центру ТДЮ, ближче до музичної. Тим не менше, пані Ратинська як зустрічаємось, завжди мене пам`ятає, і запрошує до продовження співпраці. Це дуже приємно, але буде як мама скаже. Поки ось ще рік маю до закінчення музичної школи по класу скрипки.

- Тобі зараз одинадцять. Ти брала участь уже в багатьох конкурсах. Не один перемогла. Розкажи ось про останню перемогу.

- Своїм успіхом в грі на скрипці в першу чергу завдячую викладачеві Галині Проценко. Навчаючись іще у перших двох класах, я сильно захворіла і Галина Гнатівна приходила навчати мне додому. Взагалі-то вона завше намагається своїх учнів підтримувати в тому плані, щоб вони поїхавши на конкурс і не вигравши там нічого, не розчаровувалися. Щоб не плакали, бо головне не перемога, а участь. Ми дуже старалися, розучували композицію поодиноко, також удвох; довершували її, переробляли, вчили перероблене у нетривалий термін перед самим конкурсом, – і в нас усе вийшло. Якщо чесно, ми навіть не вірили, що можна отримати десь якісь перемоги чесним шляхом. Навіть не чекали оголошення результатів – пішли в автобус, щоб повертатися до Прилук. І раптом Олександр Дубовик, директор МБК, котрий зі своїми талантами теж брав участь, приносить до автобуса наш диплом. А там – перше місце. Ми і розгубилися, і сміялися, й підстрибували, і навіть сльози виступали.

- Чи хотіла б, щоб скрипка стала Твоїм фахом? Які маєш мрії на майбутнє?

- Ну, я ще крім скрипки, займаюся грою на піаніно. Це теж цікаво. Але щоб основною професією, ні, не думаю. Хочу стати юристом, а мама й бабуся переконують, що краще лікарем.

- Ти от про маму й бабусю весь час говориш. Хто ще Тебе підтримує в житті? Знаю, що складні у вас ніби відносини з батьком, чи гадаєш не дуже?

- Ну, крім мами Світлани і бабусі Валі, є ще дідусь Микола і тітка Наталя. А про батька свого я говорити не хочу. Хоча, чим стаю старшою, тим легше йому протистояти.

На цих словах мені якось стає нічого більше запитувати і я просто пропоную дівчинці чаю. Маленькій талановитій Наталочці, в м`якій руці котрої смичок стає чарівною паличкою, витворюючи зі скрипки благодатні мелодії, насправді важко полагодити з батьком. Хоча вони з мамою розведені й живуть окремо, він часто тероризує доньку, доводить до істерик, як лиш перетинається з нею, коли дівчинка сама іде вулицею з дому чи зі школи. Тому Наталю зчаста мусить супроводжувати хтось із родини наче тілоохоронець. Не допоміг вирішити справу відсторонення батька від дитини і продажний Прилуцький суд. А їй же іде перехідний вік і хочеться бути самостійною й майже дорослою.

Орися Григоренко

Головуюча прилуцької «Просвіти»



Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок



Коментарі (0)
avatar