Волоські горіхи
Щедрий урожай волоських горіхів удалося зібрати цьогоріч. Поїдуть за призначенням...
…У голодні 1932–33-ті роки неабиякою підтримкою для родини Василевичів стали волоські горіхи: завдяки їм з голоду ніхто із сім’ї не помер.
Присадибна ділянка, що належала родині, була обсаджена горіховими деревами з трьох боків у вигляді перевернутої відносно сільської вулиці літери «П». Свого часу господареві обійстя, Василю Андрійовичу, удалося десь роздобути їх саджанці. До того, єдине на селі горіхове дерево росло лише на території колишнього панського маєтку, а точніше — у Бобровниковому саду. Плоди волоських горіхів для тодішніх мешканців села були «вдивовижу», тож, не дивно, що з посаджених господарем молодих пагінців декілька зникло. Хто приклав до цього руку, з’ясувалося значно пізніше, коли горіхові дерева піднялися вище яблунь у садках односельців-крадіїв. «Та нехай, на здоров’я, аби в толк», — казав господар, виявивши злодійство.
Корисні й ситні горіхові ядра споживали, ними торгували на базарі, могоричили... А підсмажені в печі, вони смачнючі, тому донька господаря — моя бабця Катерина — завжди ходила з повними кишенями їх, пригощаючи подруг та дітлахів ласими гостинцями.
Горіхові дерева, траплялося, обмерзали через незвичний для них клімат, але завжди відновлювалися і вже наступного року знову щедро плодоносили. Від літери «П» не залишилося майже нічого, тоді як ввели податок на плодові дерева. Плоди вже з трьох величезних дерев Катерина розподіляла між собою та двома своїми синами. Де наш горіх, я знав із самого дитинства. Шкода, що правонаступники дотепер зберегли лише одне дерево.
Сушити горіхи краще на повітрі, бо сушені на печі швидко видають смак здавненої олії. А от піджарювати в печі краще ті, що із сирим ядром. Хто їх любить і вживає — усім смачного!
А Нашу Перемогу святкуватимемо ще й із самогоном на горіхових перетинках.
Юрій ДАХНО
…У голодні 1932–33-ті роки неабиякою підтримкою для родини Василевичів стали волоські горіхи: завдяки їм з голоду ніхто із сім’ї не помер.
Присадибна ділянка, що належала родині, була обсаджена горіховими деревами з трьох боків у вигляді перевернутої відносно сільської вулиці літери «П». Свого часу господареві обійстя, Василю Андрійовичу, удалося десь роздобути їх саджанці. До того, єдине на селі горіхове дерево росло лише на території колишнього панського маєтку, а точніше — у Бобровниковому саду. Плоди волоських горіхів для тодішніх мешканців села були «вдивовижу», тож, не дивно, що з посаджених господарем молодих пагінців декілька зникло. Хто приклав до цього руку, з’ясувалося значно пізніше, коли горіхові дерева піднялися вище яблунь у садках односельців-крадіїв. «Та нехай, на здоров’я, аби в толк», — казав господар, виявивши злодійство.
Корисні й ситні горіхові ядра споживали, ними торгували на базарі, могоричили... А підсмажені в печі, вони смачнючі, тому донька господаря — моя бабця Катерина — завжди ходила з повними кишенями їх, пригощаючи подруг та дітлахів ласими гостинцями.
Горіхові дерева, траплялося, обмерзали через незвичний для них клімат, але завжди відновлювалися і вже наступного року знову щедро плодоносили. Від літери «П» не залишилося майже нічого, тоді як ввели податок на плодові дерева. Плоди вже з трьох величезних дерев Катерина розподіляла між собою та двома своїми синами. Де наш горіх, я знав із самого дитинства. Шкода, що правонаступники дотепер зберегли лише одне дерево.
Сушити горіхи краще на повітрі, бо сушені на печі швидко видають смак здавненої олії. А от піджарювати в печі краще ті, що із сирим ядром. Хто їх любить і вживає — усім смачного!
А Нашу Перемогу святкуватимемо ще й із самогоном на горіхових перетинках.
Юрій ДАХНО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |