На розпутті велелюднім…
Після публікації моїх статей про керуючих двома чернігівськими єпархіями УПЦ Московського патріархату один мій товариш, що давно у церковній темі, зауважив – мовляв, попри все, чернігівський Амвросій (Полікопа), незважаючи на московських синів, майже безвредний в плані творення української церкви, а ось другий – ніжинський Климент (Вечеря) є якраз послідовним і впертим противником української автокефалії.
Я не схильний так аж бігом зі своїм товаришем погоджуватися, але певна логіка в його міркуваннях є. Принаймні, митрополит чернігівський і новгород- сіверський Амвросій утримується від публічних заяв проти української автокефалії, часто наголошує, що є українцем, родом з Вінничини, але, звісно, в силу ряду обставин – у тому числі й тих, що описані мною в попередній статті – вичікує. Власне, тут йому можна дещо й поспівчувати – коли сини на Москві, то мусить помовчувати. Та й інші митрополити, більш маститі, йому слова не давали…
Цікаво, що ще років з десять тому, коли був живий настоятель Спаського собору Іоанн Пирогов, владика Амвросій обговорював ситуацію щодо можливості створення помісної церкви. Звісно, без патріарха Філарета та все ж… Та й тоді митрополит Володимир (Сабодан) чомусь мав імідж таємного борця за українську справу, бо он, бачте, навіть колекцію «Кобзарів» мав. І тоді владика Амвросій говорив у вузькому колі приблизно так, що після автономії, наданої Москвою, українська церква є на шляху до автокефалії, тобто незалежності. Говорив і про лишень формальний зв’язок між РПЦ і УПЦ, хоча дії навколо Катерининської церкви, коли Москва прямо втручалася, думаю, переконали владику Амвросія, що не все так просто… Щоправда, той же Іоанн Пирогов у розмові зі мною, коли побачив що аргументи, розраховані на темних бабусь, на мене не діють визнав: «Та дійсно, Сабодана тільки ж ми тут блаженнішим називаємо, а на Москві він звичайний митрополит».
Владика Амвросій нині мовчить. Але не так давно, під час зборів священиків Козелецького благочиння, священики відкрито висловлювались за необхідність підтримки Помісної церкви в Україні. При цьому владика Амвросій не затуляв рота таким священикам, а давав можливість усім почути аргументи за Помісну церкву.
Також віруючі та священики цього благочиння неодноразово звертали увагу єпархіального керівництва на необхідність переходу з церковнослов’янської мови богослужінь на українську. Бо не розуміють українці тих «пакі і пакі» з вонмами… Є священики, які вже давно не підносять молитов за московського патріарха Кирила. Багато хто із духовенства не боїться брати участь у патріотичних заходах, у т.ч. із вшанування героїв АТО.
Але більша частина духовенства зайняла вичікувальну позицію, споглядаючи на те, що скаже керівництво єпархії та митрополії. А віруючі все частіше задають священикам УПЦ МП незручні питання: “Ми українська церква по суті, чи лише по назві”, “Ми підтримуємо українську владу чи російську?”, “Чи вважаєте ви, батюшка Росію країною-агресором, яка відібрала Крим та воює на Донбасі?», “Ми хочемо залишитись у обіймах РПЦ (тобто - Кремля), чи йти вперед із Вселенським патріархатом?”
І відповідь на ці питання доводиться давати в тому числі і митрополиту Амвросію. Московські сини за нього відповіді не дадуть.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Я не схильний так аж бігом зі своїм товаришем погоджуватися, але певна логіка в його міркуваннях є. Принаймні, митрополит чернігівський і новгород- сіверський Амвросій утримується від публічних заяв проти української автокефалії, часто наголошує, що є українцем, родом з Вінничини, але, звісно, в силу ряду обставин – у тому числі й тих, що описані мною в попередній статті – вичікує. Власне, тут йому можна дещо й поспівчувати – коли сини на Москві, то мусить помовчувати. Та й інші митрополити, більш маститі, йому слова не давали…
Цікаво, що ще років з десять тому, коли був живий настоятель Спаського собору Іоанн Пирогов, владика Амвросій обговорював ситуацію щодо можливості створення помісної церкви. Звісно, без патріарха Філарета та все ж… Та й тоді митрополит Володимир (Сабодан) чомусь мав імідж таємного борця за українську справу, бо он, бачте, навіть колекцію «Кобзарів» мав. І тоді владика Амвросій говорив у вузькому колі приблизно так, що після автономії, наданої Москвою, українська церква є на шляху до автокефалії, тобто незалежності. Говорив і про лишень формальний зв’язок між РПЦ і УПЦ, хоча дії навколо Катерининської церкви, коли Москва прямо втручалася, думаю, переконали владику Амвросія, що не все так просто… Щоправда, той же Іоанн Пирогов у розмові зі мною, коли побачив що аргументи, розраховані на темних бабусь, на мене не діють визнав: «Та дійсно, Сабодана тільки ж ми тут блаженнішим називаємо, а на Москві він звичайний митрополит».
Владика Амвросій нині мовчить. Але не так давно, під час зборів священиків Козелецького благочиння, священики відкрито висловлювались за необхідність підтримки Помісної церкви в Україні. При цьому владика Амвросій не затуляв рота таким священикам, а давав можливість усім почути аргументи за Помісну церкву.
Також віруючі та священики цього благочиння неодноразово звертали увагу єпархіального керівництва на необхідність переходу з церковнослов’янської мови богослужінь на українську. Бо не розуміють українці тих «пакі і пакі» з вонмами… Є священики, які вже давно не підносять молитов за московського патріарха Кирила. Багато хто із духовенства не боїться брати участь у патріотичних заходах, у т.ч. із вшанування героїв АТО.
Але більша частина духовенства зайняла вичікувальну позицію, споглядаючи на те, що скаже керівництво єпархії та митрополії. А віруючі все частіше задають священикам УПЦ МП незручні питання: “Ми українська церква по суті, чи лише по назві”, “Ми підтримуємо українську владу чи російську?”, “Чи вважаєте ви, батюшка Росію країною-агресором, яка відібрала Крим та воює на Донбасі?», “Ми хочемо залишитись у обіймах РПЦ (тобто - Кремля), чи йти вперед із Вселенським патріархатом?”
І відповідь на ці питання доводиться давати в тому числі і митрополиту Амвросію. Московські сини за нього відповіді не дадуть.
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |