Ланцюг єднання. Соборність – 90. СЛАЙДретроспектива.

Від Львова (Закарпаття тоді ще було всуціль «червоне») до Києва сотні тисяч громадян під національною символікою взялися за руки. Промосковське «Інтердвіженіє» на своїх мітингах заколисувало владу підтримкою, а тут таке! Це вже був реальний вияв готовності до дій.
Побутовою ознакою того часу були кроликові шапки для старших, для молоді – спортивні «півники». Пригадується : «Кролики – це не тільки дієтичне м'ясо, але й цінне хутро». Завбазами, різноманітні секретарі з відповідальними працівниками упізнавалися за елегантними «пижиками».
Здавалося б могутня і на віки радянська імперія послідовно і невідворотно конала. Вже відцвів грузинський кривавий квітень 89-го, коли соціалізм з людським обличчям у звірячому оскалі руками «доблєсних» десантників розсікав саперними лопатками голови демонстрантів на центральній площі Тбілісі. Тільки-но, у листопаді 89-го, українська земля прийняла прах трьох своїх славетних синів – останніх жертв радянських концтаборів. Ще були живими тринадцятеро литовських Героїв , яких за рік, у кривавому січні 91-го, перед Вільнюським телецентром гвардійці-танкісти намотають на гусениці своїх бойових машин.
Радянська Україна Щербицького у цей час являла приклад відносно благополучного соцзаповідника.
Майбутній перший президент, тодішній ідеологічний секретар, через придворні газетки залякував обивателя націоналістами-рухівцями, пророкував неминуче кровопролиття.
Другий, директор ракетного комплексу, ламав голову над своїм майбутнім – космічна гонка озброєнь безповоротно програна.
Третій, відповідальний працівник єдиного на той час держбанку, ретельно зводив дебіт з кредитом, виводячи невтішне сальдо.
Четвертий, після двох кримінальних відсидок, нарешті взявся за розум і ступив на тернистий шлях керівника-господарника.
Його сьогоднішні однопартійці, ризикуючи життям, сколочували перші трудові мільйони в напівлегальних кооперативах і на ринках.
Їхні теперішні міліцейські генерали і прокурори, присягнувши на вірність Родінє і партії, безвусими лейтенантами розпочинали нелегку боротьбу з організованою злочинністю і криміналітетом, з яким і самі не помітили як зрослися.
Чисельні комсомольські і партійні секретарі морально готувалися до бізнес і державотворчої діяльності в умовах на голову падаючої незалежності.
Одна з лідерів теперішньої опозиції успішно розбудовувала під дахом комсомолу мережу відеосалонів. Серйозні проекти були ще попереду. Інший, на той час наймолодший у Союзі секретар міськкому, знаходився у стані нетривалої тримісячної прострації, - «Всьо пропало!».
Першим склав присягу на вірність Україні мотострілецький полк під командуванням етнічного вірменина. Доблесні українські аси переганяють бойові винищувачі подалі від неньки-України. Важкими «Антеями» переправляються стратегічні вантажі.
Москва ґрунтовно готувалася до української незалежності…

Чернігівська делегація. По центру Левко Лук’яненко, праворуч Анатолій Котенко, за ним Володимир Кузьменко. Третій справа Володимир Єрмак.
Прохання додати прізвища всіх представлених.

Символічно -гуцул на київському асфальті, майже як індіанець перед Капітолієм.

Ще попереду була відміна шостої статті Конституції з керівною і спрямовуючою роллю компартії

Один з очільників Народного Руху України, тоді ще за соціалістичну Перебудову, побачивши на даху молодь з транспарантом "Геть окупантів!", перелякано виправдовувався у гучномовець: "Це провокація! Це не наші гасла!".

Фото і текст Олекса Пекур

Комп’ютерна обробка Олександр Ясенчук