Четвер, 23-Жов-14, 05:00

НовиниРеєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Мова

Меню сайту
Категорії розділу
Анонси подій
Україна сьогодні
Церква
Суспільство
Політикум
Гарячий коментар
Культура. Мистецтво
Погляд
Екологія
Споживач
Медицина
Кримінал
Невідома Україна
Місто
Гаряча точка
Економіка
Село
Тут я живу
Спорт
Подорожі
Проблема
Захоплення
Спецакції
Поради
"Біла Хата"
Від редактора
Хмарка теґів
знайомства
Знайомства KISS
Я:
шукаю:
від до
місто, країна:
 
знайомства
ВОНА шукає

ВІН шукає

Друзі сайту

Статистика

Присутніх всього: 6
Гостей: 6
Читачів: 0
 

Головна » 2009 » Листопад » 24 » Джеймс Мейс та Чернігівщина. Особисті враження

07:52
Джеймс Мейс та Чернігівщина. Особисті враження
«Навіщо вам це треба?» — спитав мене Джеймс Мейс під час прогулянки Черніговом у червні 2002 р. Тільки що завершилася зустріч із державним службовцями — слухачами Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Можливо, не з таким розмахом, як 2008 р., але 70-ті роковини Голодомору 1932—1933 рр. в Україні відзначалися. Власне, це й стало поштовхом для запрошення відомого американського науковця, який поклав своє життя заради України.
Тоді в Чернігівському центрі систематично проходили круглі столи з відомими українськими істориками — спочатку вони виступали перед слухачами навчального закладу, проводили прес-конференцію для журналістів, а ввечері до спілкування запрошувалися колеги-історики. То була також громадська ініціатива Сіверського інституту регіональних досліджень, його директора — Сергія Лепявка. Ми вважали, що таким чином зможемо привернути увагу доволі широкої громадськості до обговорення складних проблем минулого, які з різних причин є на слуху і понині. До Чернігова, зокрема, приїжджали Наталія Яковенко, Владислав Верстюк, Станіслав Кульчицький, Юрій Мицик, Роман Сербин, Володимир Кучер, Юрій Пінчук. За можливістю організатори намагалися (хоча і не завжди) враховувати певні історичні дати, їхнє відзначення. При цьому оприлюднювалася не офіційна точка зору, а особиста фахівця з того чи іншого напряму. В тому існував певний ризик. Адже йшлося про структуру не лише громадську, але й державну. Втім, до честі тогочасної влади, все сприймалося дуже толерантно.

Тож не дивно, що міркування над планами роботи наштовхнули на запитання, чи зміг би приїхати Джеймс Мейс, адже він живе в Україні. Вперше це ім’я автор побачив у самвидавських газетах 1989—1990 рр., що поширювалися серед студентів Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. 2002 р. знадобився деякий час, аби набратися сміливості (може, — нахабства?), дізнатися його телефон та подзвонити. Події ініціювалися мною і відверто мали дещо авантюристичний характер — незнайома людина запрошувала відвідати Чернігів, виступити з публічною лекцією перед державними службовцями та взяти участь у неофіційному заході — круглому столі місцевих істориків.

Перша спроба зв’язатися з Мейсом через Києво-Могилянську академію виявилася не надто вдалою — як викладач він працював там погодинно, і пар якраз не проводив. Натомість на кафедрі мені дали іншу адресу та телефон — газети «День», зазначивши: там Джеймс Мейс працює постійно. А далі все склалося напрочуд просто і легко — він підняв слухавку, я представився, виклав суть справи і попросив про зустріч, на яку він тут же погодився, запросивши до редакції.

У моїй уяві малювався персональний, відремонтований під євро кабінет, з дуже хорошою оргтехнікою. Вочевидь, офіційно одягнена людина та інші такі дурниці. Перший погляд усе розставив на свої місця — типовий американець з творчою недбалістю до свого робочого місця та зовнішності (аби було комфортно), людина, для якої важлива насамперед робота. Важко уявляю себе зі сторони під час зустрічі — ймовірно, це нагадувало звіт про пророблену роботу перед високим начальством. Отож, мабуть, аби вивести мене з цього неприродного стану, Мейс м’яко зупинив однією фразою: «Добре, приїду». І тут же перехопив ініціативу — далі говорив уже він. На моє здивування — не про Голодомор, а про сучасність України.

Його оцінки вражали: Україна переживає трагедію, у владі — бандити та хабарники, а він, Мейс, ще й перекладає їх для англомовного номеру газети «День», тож у такий спосіб вони розмовляють його англійською. Дісталося й президенту України Л.Кучмі, й багатьом іншим можновладцям. Утім, справа навіть не в різкості оцінок — позаочі багато хто міг розповідати. Він же говорив те, про що писав у газеті (але там — без персоналій). На завершення нашої першої зустрічі я спробував нагадати співрозмовнику, що є державним службовцем, і попросив врахувати цю обставину під час виступу в Чернігові. Він запевнив, що розуміє і не забуде, але має прохання й до мене — чи не заперечуватиму, якщо приїде з дружиною — письменницею Наталією Дзюбенко?

Досить часто важливим є не лише те, що сказано, а й про що промовчано: тоді навіть не обговорювалося, чи треба посилати машину до Києва, чи ні. Мейс пообіцяв приїхати маршруткою і лише поцікавився, як це краще зробити. Під час роботи в Центрі мені досить часто доводилося запрошувати українських викладачів із Києва. Одне з перших типових питань: «Як я доїду?». Тобто — чи заберуть машиною і привезуть так само назад. Інше: «Скільки ви мені заплатите?». Тобто — треба більше, ніж за державними розцінками. Мабуть, для Джемса Мейса то взагалі була не тема для розмови.

Приїхав він до Чернігова звичайним мікроавтобусом, та ще й раніше погодженого часу. До свого сорому, ми не встигли перехопити Мейсів біля готелю «Україна», тож зустріли вже на шляху до Центру. Подружжя висловило своє захоплення легкістю, з якою можна добратися з Києва до Чернігова, а Наталія Дзюбенко додала: вона вважала, що це дуже далеко, а виходить, що за часом — майже те саме, як їхати з Троєщини до центру Києва. Тому раніше й не вибиралися до столиці Сіверщини, але добре знають, що Троєщина, де вони живуть, — це колишня Чернігівська губернія. Неподалік від своєї багатоповерхівки навіть бачили давній стовпчик, де збереглася металева бляха з відповідною назвою.

Пізніше Наталія Дзюбенко зазначить — та поїздка до Чернігова була якоюсь дивною. Джим не дуже рвався кудись їхати, а тут раптом несподівано погодився. Можливо, хотів трохи відпочити. Адже працював він неймовірно багато — довгий час фактично на ньому тримався англомовний випуск газети «День», а ще ж він займався публіцистикою, громадською та викладацькою роботою, працював із науковцями, вів велику переписку... І нікому не міг відмовити щодо роботи. Тож і виходило, що вдень Мейс працював у газеті та в університеті, а вночі — дома, за комп’ютером.

Зранку Мейс виступав перед начальниками управлінь з питань внутрішньої політики райдержадміністрацій Чернігівщини. Ці структури, як відомо, спеціалізуються на суспільних процесах. Щоправда, загальна тема виступу в контексті наукової спеціалізації гостя виглядала досить дивно: «Головні історичні етапи державного будівництва в Україні», що пояснюється вимогами до формування навчальних програм. Феєричною лекцію Мейса в Чернігові назвати не можна, але оригінальною, незвичною — вочевидь. У місті над Десною Джеймс Мейс виступав експромтом. На жаль, відеозапису не збереглося — чомусь на нього наклали інший. Але цього ж року за два місяці мені поталанило слухати Мейса на V Конгресі україністів у Чернівцях — він за змістом і навіть за висловлюваннями виглядав дуже близьким до чернігівського. Тож, можливо, історик вголос проговорював у нас не лише те, що ним було вже написано, але й фрагменти своїх майбутніх праць та висновків. Йшлося не тільки про Голодомор. Між іншим, Мейс наголосив слухачам: реалізація наміру жити по-європейські залежить насамперед від волі, бажання, національного самоусвідомлення українців.

Та найбільше аудиторії запам’яталося інше. Мейс висловлювався дуже прямо і відверто, зокрема й стосовно сучасності. Хіба що без прізвищ. Мабуть, це свого роду культурне явище, притаманне суспільству, в якому він виріс, багаторазово посилене особливостями характеру та виховання. Мейс не міг мовчати. Неможливість казати публічно все, що думаєш, його відверто гнітила.

За практикою, що склалася, відразу після публічної лекції Джеймс Мейс узяв участь у прес-конференції. Великої уваги засобів масової інформації не спостерігалося. Одна з громадських газет навіть зазначила: «Єдине, що прикро дивувало, — відсутність журналістів з усіх державних чернігівських видань». Насправді ситуація не виглядала так категорично. Зрештою, інформацію надрукували «Сіверщина», «Просвіта», «Біла хата», «Вісник Ч», «Чернігівські відомості». Дві останні газети — на той час комунальні (обласна та міська). Багато що пояснюють фрагменти самих публікацій, за якими можна відновити зміст чернігівських зустрічей.

Отже, як пояснив Мейс журналістам, його цікавили наслідки Голодомору в політичному сьогоденні (дослідник називав українське суспільство постгеноцидним). Він вважав, що саме там корениться більшість сьогоднішніх проблем українського народу, адже нищилися його основи. При цьому Мейс жодною мірою не знімав відповідальності з сучасних керівників України. Себе ж він вважав істориком України, стверджуючи: «Хоч би духовно я мусив стати українцем». Він уболівав за Україну так, начебто мовилось про його батьківщину, — на відміну від багатьох наших керманичів, що тут народилися.

Уже під час екскурсії містом Наталія Дзюбенко дорікала чоловіку: «Джим, ти знову не стримався!». На що він покірно відповідав: «Знову». Так само, як колись у Сполучених Штатах, де принципова позиція Мейса як виконавчого директора комісії Конгресу та громадськості США з визнання Голодомору 1932—1933 рр. в Україні геноцидом зрештою коштувала йому кар’єри. У себе на батьківщині Мейс пішов проти течії, професійні совєтологи, русисти, славісти не пробачили таких висновків. Пояснюючи їхню реакцію щодо трагедії нашого народу, її штучного характеру, Джеймс Мейс зазначив у Чернігові: «Однією з причин такого сумного феномена є відчуття вини в колах американської правлячої еліти та інтелектуалів за встановлення урядом США дипломатичних відносин із СРСР у 1933 р., незважаючи на його обізнаність про Голодомор в Україні».

Спостерігаючи за виступом Мейса, у мене склалося враження — слухачі трохи заклякли, чекаючи, що ж буде далі. А потім якось раптово розслабилися — можливо, загадали, що перед ними, хоча й україномовний, але американець... Після завершення на моє запитання про враження від зустрічі один зі слухачів, усміхаючись, відповів: «Вільна людина!». Справді, публічно говорити те, що думаєш, для нас тоді виглядало розкішшю. Значна частина українського суспільства звикла до іншого стилю поведінки, а Мейс власним прикладом демонстрував його хибність та можливість іншого. Так само він чинив і до своєї країни, якщо вважав, що вона неправа. За кілька місяців потому під час чергової зустрічі в Києві ми обмінялися думками про Ірак.

У відповідь на мої критичні зауваження щодо політики США Мейс несподівано заявив, що вважає війну в цій країні брутальною помилкою, яка межує зі злочином. І оприлюднить свої погляди, незважаючи на незадоволення американського посольства. Тоді Україна фактом згоди на відправку своїх військ входила до зони конфлікту. Зрозуміло, що багато хто й досі йому не може пробачити таких вольностей та небезпечної для авторитарної моделі управління реакції громадянина. Він був незручним для влади. Будь-якої.

До речі, саме під час екскурсії Черніговом і пролунало запитання Мейса, винесене на початок статті. Вочевидь, перша зустріч його таки зачепила — може, тому й приїхав. Спробував відповісти в тому сенсі, що така робота мені цікава, приносить задоволення, адже йдеться про популяризацію власної історії серед дуже важливої аудиторії — державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Крім того, це унікальна можливість для спілкування колег-істориків, завжди подія. Знову ж таки, — увага засобів масової інформації. Надалі до нас приєднався викладач вишу Олександр Кухарук, і такою компанією ми кілька годин знайомилися з історичними пам’ятками Чернігова.

Ввечері на нас чекав круглий стіл із чернігівськими істориками «Проблеми дослідження голоду в Україні 1932—1933 рр.». До Джеймса Мейса прийшли Тамара Демченко, Сергій Бутко, Надія Молочко, Тетяна Онищенко, Олександр Кухарук, Дмитро Гринь, Ганна Морозова. Якщо когось забув — прошу пробачити. Більшу частину зустрічі йшлося про проблеми сучасності. Контекст не змінювався, а от спілкування вийшло по-домашньому теплим.

Особисто для мене поїздка подружжя Мейсів до Чернігова мала продовження в тому сенсі, що відтоді вони запрошували додому, навіть залишали ночувати. Відверто кажучи, мене досить довго не покидало почуття нереальності (може, тому й наважувався заїжджати не так часто) — йшлося про живу легенду, з якою можна поговорити, обмінятися думками, попрацювати за його комп’ютером, попросити глянути власний текст, опинитися серед його щоденного життя, далекого від уваги преси, радіо чи телебачення. Тут уже грати на публіку не будеш — покажешся, яким є насправді.

Мейса можна назвати гостинним, хоча й не надто вмілим господарем. А в сенсі побуту — геть не прилаштованим. Ми навіть удвох з його дружиною ходили на Петрівку купувати куртку (обновка сподобалася). Та Мейс цього і не приховував, навіть жартував зі своєї вдачі. Втім, відчувалося, що бути у своїх нових апартаментів йому приємно, бо нарешті він отримав те, чого довгий час був позбавлений — приватного куточка, який міг будувати так, як подобалося. І Джеймс із задоволенням демонстрував свою квартиру, не звертаючи уваги навіть на деякий творчий безлад. Особливо вражала величезна кількість книжок (тепер вони передані Києво-Могилянській академії). Відверто кажучи, більшої кількості у приватній колекції я просто ще ніколи не бачив. Як з’ясувалося, це була лише частина його зібрання, решта тоді ще була в Америці.

Під час розмов зі мною, мабуть, Мейс відчував деяку непевність, бо намагався підбадьорювати та заохочувати до їхнього продовження. Як з’ясувалося, його звичка до прямої мови і необтяжених зайвим політесом висловлювань дивовижним чином поєднувалася з коректністю у спілкуванні та увагою до співрозмовника, причому за будь-яких обставин.

На початку 2003 р. я зателефонував до нього додому. Новина приголомшила: Джеймс Мейс у реанімації звичайної київської міської лікарні (не в Феофаніі, до речі!), стан дуже важкий. У вересні 2002 р. він говорив про негаразди зі здоров’ям, але щоб так... Із його дружиною того ж таки вечора ми пройшли до палати Джеймса. Він ледь тримався і, як пояснила Наталія Дзюбенко, в такому стані перебував уже кілька тижнів. Потрібні були постійні переливання крові (і не лише) — її здавали друзі та знайомі, насамперед — колеги з газети «День». Тож Джеймс Мейс став у буквальному сенсі однієї крові з громадянами України. Коли ми наблизилися до ліжка, він, майже безсилий та нерухомий, привітався та на спантеличене запрошення прогулятися Черніговом (аргумент такий — ми ж ще не подивилися Антонієві печери) запевнив — обов’язково.

Мейс таки виконав обіцянку. За півроку, трохи оговтавшись, він приїхав до нашого стародавнього міста у відрядження до облдержадміністрації, аби взяти участь в обговоренні проекту видання книги «Чернігівщина Incognita» — збірки, що є прямим продовження серії газети «День» «Україна Incognita» та розповідає про маловідомі сторінки минулого Сіверщини. Таким чином, книга, що вийшла друком наприкінці 2004 — на початку 2005 рр., тобто вже після смерті Мейса, отримала свого роду його схвалення, а може й благословення. Більше жодних зустрічей тоді не було, але після офіційної частини він залюбки погодився ще раз трохи пройтися містом. Зрозуміло, що заглянули ми й до Центру підвищення кваліфікації. Мабуть, Мейсу було приємно нагадати в такий спосіб про себе, а тим, хто його знав, — знову зустрітися. Принагідно зазначу, що є ще одна книга, пов’язана з Мейсом — «1917 рік на Чернігівщині» (автори — Володимир Бойко, Тамара Демченко, Оксана Оніщенко). Її попередню версію Мейс переглядав, а головне — розвіяв деякі мої сумніви щодо організації видання монографії.

Книги — не єдині ініціативи, що пов’язали Мейса з Чернігівщиною. Навесні 2003 р. Наталія Дзюбенко розповіла про ідею Джеймса, що була оприлюднена газетою «День» 18 лютого 2003 р. У колонці під назвою «Свічка у вікні» Мейс запропонував «...акт національної пам’яті, доступний кожному: в національний день пам’яті жертв 1933-го (четверту суботу листопада) визначити час, коли кожен член цієї нації, де майже кожна людина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих» та Пані Наталія попросила поширити цю інформацію.

Відповідний текст та прохання отримали майже всі центри підвищення кваліфікації з інших областей, але, наскільки мені відомо, без наслідків. Натомість звернення надрукувала чернігівська газета — «Вісник Ч», власне, її головний редактор — Сергій Народенко. Підтримав не лише він. Восени 2003 р. на Чернігівщині готувалися офіційні заходи до 70-х роковин Голодомору. Напередодні трапилася нагода поговорити з заступником голови облдержадміністрації Віктором Тканком. Ідея запаленої свічки йому сподобалася. І дійсно, її використали під час головного зібрання у Будинку засідань обласної ради. Таким чином, можемо стверджувати — Чернігів став першим містом в Україні, де відому акцію підтримала влада. Дозволю тут собі лише зауваження: все ж таки для Мейса головною була власна мотивація громадян України. Він не сприймав співчуття за наказом.

Моє знайомство з Джеймсом Мейсом тривало менш ніж два роки. 3 травня 2004 р. ввечері пролунав міжміський дзвінок — телефонувала Наталія Дзюбенко-Мейс. Вона сказала, а скоріше, проридала в трубку: «Джим помер», — та попросила приїхати допомогти з похоронами. Наступні два дні я провів у знайомій квартирі на Троєщині. Аби на роботі це не виглядало як відвертий прогул, проректор Інституту підвищення керівних кадрів НАДУ при президентові України Іван Розпутенко оформив мені відрядження. Чи чомусь зарадив — не знаю. Сидів на телефоні — приймав дзвінки зі співчуттями та пропозиціями допомоги, зустрічав тележурналістів, відвідувачів, записував повідомлення каналів телебачення, куховарив...

Одним словом, — як міг, намагався допомогти родині. Відзначу — серед офіційних посланців до квартири Мейса тоді завітав лише ад’ютант міністра оборони Євгена Марчука (може, були й інші, але про це мені невідомо), а з найвідоміших представників тогочасної опозиції телефонувала Катерина Ющенко. Наступного ранку Наталія Дзюбенко забрала мене і ще кількох чоловіків, ми поїхали до моргу за тілом Джеймса Мейса. Такою виявилась остання зустріч.

Прощалися з Джеймсом Мейсом у Будинку вчителя, простір біля якого був заповнений людьми, що постійно підходили: колеги-історики, журналісти, письменники, парламентарії (у т.ч. Віктор Ющенко), посадовці (наприклад, — речник МЗС Маркіян Лубківський). Чого, напевно, не було ні тут, ні потім на Байковому цвинтарі — якихось офіційних делегацій, розподілу за рангами та інших подібних речей. Хто хотів — той і прийшов, за покликанням. Так, як він хотів, аби ми запалювали свічку пам’яті.

Володимир БОЙКО
Газета "День" №213, вівторок, 24 листопада 2009




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Суспільство | Переглядів: 1123 | Додав: Василь | Теги: Історія, Бойко, Мейс, Голодомор | Рейтинг: 4.0/1

Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
Код *:


22-Жов-14
- Кандидат від Дубіля поширює неправду про учасника ...
22-Жов-14
- Кандидат у депутати звинуватив Дубіля у поширенні ...
22-Жов-14
- Чернігівський архієпископ став представником Церкв...
22-Жов-14
- Донецькі партизани продовжують грати у бомбо-квест
22-Жов-14
- СБУ виявило поширювача "Новоросії"
22-Жов-14
- "Поклади товар у кошик" - звіт по акції
21-Жов-14
- Завтра у Чернігові - день жалоби
21-Жов-14
- Рибаков, виявляється, мешканець Луганська
21-Жов-14
- У Чернігові лунатимуть сирени
21-Жов-14
- Партизани Донбасу починають війну?




Завантаження ...




кримінал кордон вибори - 2012 опозиція Наливайченко городня удар Прилуки Чернігівська міська рада Чернігівська обласна рада Росія Мена Наша Україна СБУ Бахмач фсб Крим Янукович МНС УПЦ КП ющенко батьківщина штаб спротиву патріарх Філарет Партія регіонів Сергій Аверченко пожежа Іван Осадців розпад РФ хабар Корюківка Майдан Чернігівська область БЮТ аварія Катерининська церква Київ поради Батурин розпад Росії податки севастополь Чернігівська єпархія УПЦ МП Україна - Росія Просвіта статистика Валерій Дубіль ГАЗЕТА Інтермеццо Чернігів Олександр Волощук консультації свобода слова Владислав Атрошенко Біла хата пожежі Податкова УМВС в Чернігівській області російська окупація вибори Київський патріархат ніжин Десна Петро Антоненко АТО армія міліція Сіверщина Василь Чепурний режим Януковича Луганськ Чернігівська ОДА Свобода євреї кличко екологія Табачник Голодомор ДАІ Донецьк тижневик Чернігівська російсько- українська війна Олександр СОКОЛОВ Віктор Лазар анонс Чернігівський район Одеса митниця українська мова корупція прокуратура Чернігівської області сепаратизм Чернігівщина москва Тимошенко УНП міська рада Верховна рада

 Блоґи "Сіверщини"

 

 

 

 


Панорами Чернігова






О.Майшев © "Сіверщина" 2014| Используются технологии uWeb
Пошук
Реклама

Календар
АНОНСИ ПОДІЙ


[21-Жов-14] [Анонси подій]
Завтра у Чернігові - день жалоби
[19-Жов-14] [Анонси подій]
"Чернігівський процес" - хто знищив Корюківку? Зовсім не німці...
[16-Жов-14] [Анонси подій]
Дворовий футбол називає переможців
[15-Жов-14] [Анонси подій]
Похорон героя. Знову...
[14-Жов-14] [Анонси подій]
Заступник Голови Верховної Ради проїде від Козельця до Бахмача
[13-Жов-14] [Анонси подій]
Вуличні співи - на Алеї ненаших героїв
[13-Жов-14] [Анонси подій]
Не бійтеся сирени!
Афіша

Погода
Новини
[22-Жов-14] [Політикум]
Кандидат від Дубіля поширює неправду про учасника АТО (0)
[22-Жов-14] [Політикум]
Кандидат у депутати звинуватив Дубіля у поширенні "чорнухи" (0)
[22-Жов-14] [Церква]
Чернігівський архієпископ став представником Церкви при європейських інституціях (0)
[22-Жов-14] [Україна сьогодні]
Донецькі партизани продовжують грати у бомбо-квест (2)
[22-Жов-14] [Україна сьогодні]
СБУ виявило поширювача "Новоросії" (0)
[22-Жов-14] [Суспільство]
"Поклади товар у кошик" - звіт по акції (0)
[21-Жов-14] [Анонси подій]
Завтра у Чернігові - день жалоби (0)
[21-Жов-14] [Політикум]
Рибаков, виявляється, мешканець Луганська (0)
[21-Жов-14] [Україна сьогодні]
У Чернігові лунатимуть сирени (1)
[21-Жов-14] [Україна сьогодні]
Партизани Донбасу починають війну? (0)
Реклама


Останні статті
[01-Сер-14] [Невідома Україна]
Слава Росії – Смерть ворогам (0)
[13-Лип-14] [Суспільство]
Орда проти Візантії (погляд Валерії Новодворської) (0)
[11-Бер-14] [Невідома Україна]
Козаки і росіяни Донщини на службі в нацистських окупантів. (0)
[29-Груд-13] [Суспільство]
Що нам робити з Росією? (1)
[11-Лис-13] [Невідома Україна]
Українська Донщина у Волгоградській області. (0)
[05-Сер-13] [Невідома Україна]
Український мовознавець з російського Таганрога (0)
[04-Сер-13] [Невідома Україна]
Обогрев Ульев Теплый улей Весенний обогрев пчел Ульи с подогревом (0)
Пошук YouTube
Вітаємо!
Сьогодні: іменинників немає


Пошта
Логін:
Пароль:
(що це)
реєстрація скриньки
Інтернет-портал "Сіверщина" не є копією друкованого видання
При використанні матеріалів гіперпосилання на siver.com.ua є обов'язковим.