«Афганець» наказав викликати начальника обласного управління МВС Івана Катеринчука, після півгодинних переговорів з яким він здав йому зброю. Керівник обласної міліції цілком справедливо вважає, що дії О.Мельника — крайній захід, щоб привернути увагу до несправедливостей, які він переживав у боротьбі за свої права. На переговори з «терористом» приїжджав також міський голова (і сам «афганець») Олександр Соколов, якому О.Мельник завдячує оплатою кількох операцій на Кубі.

Інвалід Олександр Мельник пересувається на візку і вже роками судиться за свої права на памперси, оздоровчі путівки та автомобіль. Розповідає його сестра Лариса Попенко:
— Брат живе з моєю сім’єю. Після того, як балка у Славутичі пошкодила його, він не тільки пересувається на візку, але й не може довго сидіти, має хвороби шлунка, дванадцятипалої кишки тощо. Він довго добивався путівки, дали у Саки. Коли приїхав, там не виявилося ні памперсів, ні інших умов. Тоді Олександр найняв «таксі», приїхав додому і через суд виграв справу про відшкодування завданих збитків.

З 2001 року він воює за інші свої законні права. А його відфутболювали. Коли адміністративний суд йому відмовив, він сказав: «Оголошую голодування!» Голова суду взяв вогонь на себе і цілу ніч з ним сидів. А вранці міліціонери винесли Олександра разом з візком і відвезли додому. До речі, вистрілив він тепер у того ж самого міліціонера, який виносив його з адміністративного суду — впізнав.

Міський голова забрав мене і привіз у суд, коли Олександр захопив суддю в заручники. Дали папір і ручку — йди, мовляв, пиши всі його вимоги. Що там кажуть про суддю-заручницю, я не знаю, бо вона вільно пересувалась по приміщенню. А коли вже Олександр здав зброю, то й кинулася його цілувати. Нерви, мабуть…

Наша громадська організація «За справедливість!» вважає, що тут є дві жертви — і потерпілий міліціонер, і «афганець». Чоловіка просто довели — чиновники з різних фондів, судді просто знущалися з нього. Хоча формально, звісно, могли й бути правими. Адвокати, до речі, поки що не хочуть братися за захист Олександра Мельника — грошей з нього не візьмеш, а тільки багато роботи. Та ще й проти різних чинуш. Тому наша громадська організація бере О.Мельника під свій публічний захист і забезпечить йому юридичний супровід.

Сама ж історія є наукою і для суддів, і для міліціонерів, і для працівників фондів соціального захисту: не можна параграфами і буквами інструкцій знущатися із живої людини! Як, скажімо, з тими ж путівками для оздоровлення «афганців» — хто тільки ними не користується, часто крім самих «афганців»! Народні депутати — і теперішні, і колишні — мають стотисячні відпускні і купу пільг для членів сім’ї, а інваліда, що ледве сидить на візку, не можуть спокійно, без проблем забезпечити путівками, памперсами та автомобілем. Та від усіх пільговиків треба відмовитися, а отаким людям дати належні умови! Невже це не дійде до чиновників після пострілу Олександра Мельника?!

… Після затримання О.Мельника хотіли відвезти в будинок для престарілих, куди його не захотіли взяти. Зрештою, привезли в міську міліцію, на Шевченка, 13. Але, оскільки йому довго сидіти не можна, відкрилась виразка — мусили покласти в другу міську лікарню під конвоєм.

Олександр МАШИР, голова громадської організації «За справедливість!».[r]