Атракціон. Епоха втрачених смислів

Журналісти питають, «а що твоя бульбашка говорить про кінець офіційного президентського терміну Зеленського?». А я дивлюся чим переймаються соцмережі і бачу – якось знов не про те. Не про смисли. Про форму, а не про суть.
Замість задати питання – а що корисного країні зробив Шостий у штурвала держави, для обговорень мережі вкидають тему «термін легітимності». Вкидають помийки Банкової в першу чергу. Емоційні українці реагують, а Росія емоцією користується і множить своїми ботами. От таке перемикання уваги із болючого і проблемного (що зробив) на емоційно-маніпулятивне (термін придатності).

Чи «вичерпався президент Зеленський» чи і далі буде? Ще якийсь час буде. Не вичерпався. По формі – бо таке правове поле. По суті - бо і не починався.

Була розпіарена роль, але ніколи не було усвідомленого розкладеного по поличках «я це роблю для країни, тому що.. потім будуть такі варіанти дій.. а далі – наступні… кінцева мета – така-то». Звісно, коліщатка яких-ніяких але інституцій, що проявили резерв міцності (виявляється він був) , за допомоги досвіду, інерції, свояцького «ти ж розумієш», «какой-то матєрі» і шкурняків, рухали нас в часі. Але це не було правління. Це була імітація.

Давайте відмотаємо трохи назад? Ми ніби йшли роззявивши рота великим атракціоном. Нас шорхали епатажні витівки, показушні заявочки, понтові кіношні сцени, наголошена гігантоманія і постійне хрипате-муркотіння відосиків. Нам згодовували ілюзію, ніби щось кудись розвивається, рухається, відбувається, а насправді… Від павільйону до павільйону нашу увагу хапало чергове шоу. І кожне годувало найгірших демонів суспільства.
Для ситої Заздрості розкрутили шоу «Баригоборці». Для підгодовування Пролетаря в народі, йому постійно згодовували ритуального винного в тих чи інших поточних негараздах (це нічого не додавало у вирішенні проблеми, але суспільний Пролетар тішився). Окремі порції харчу мали Інфантильність, Ривок До Корита, Какая Разніца, Гірше Не Буде, зрештою… Трусість - цей демон гриз тих, хто боявся зізнатися – навколо все шкеребереть.

Ми йшли тим великим атракціоном і дружньо зашикували тих, хто насмілився засумніватися. Насправді ж ми на кожному кроці щось втрачали. Бо за фасадами шоу було все навпаки.

Ще влітку 2019 ми втратили Парламент. Дитя збоченого акту – (Популізм згвалтував Конституцію) така Рада не мала шансів народитися здоровою. Явився покруч - ніби руки-ноги-голова-ходе-говоре, але суть…

Потім ми поступово втратили Уряд. Почали чахнути Місцеві Влади. Померли Суспільна Дискусія, Свобода Слова, Оборона, Важливість Компетенції, і без того хвороблива - Відповідальність.

Натомість розбуялися Вседозволеність, Хамство, Самозакоханість, Форсове Глупство, Кумівство (так-так, демону людської Інфантильності згодовували історії про кількох друзів дитинства Порошенка і прості люди відмовилися в притул бачити як скрізь тотально всівся весь Квартал Зеленського).

Картинки цього шоу змінювалися так швидко, гойдалка емоцій була така рвучка, перехід з холодного душу в окріп настільки контрастний, що… ми стали втрачати здатність сфокусуватися на тому чи іншому подразнику. Тисячі емоційних порізів, какафонія вводних, калейдоскоп протиріч… все це вводило в транс. Розгублені ми просто не розуміли, як реагувати і просто пливли за течією подій.

В тій бардачній фатаморгані ми і пролюбили головне – смисли.
Який смисл придивлятися до суті зробленого чиновником, якщо він прикольно катається по офісу на самокаті?
Який смисл думати, якщо можна написані попередниками законопроекти видати за твої?
Який смисл намагатися подивитися на кілька кроків вперед, якщо ти в голос визнав – ти не вмієш стратегічно думати?
Який смисл обтяжуватися якимсь парламентом, якщо можна напхати туди кілька сотень випадкових і залежних «конвертованих» людей, що мавпочками робитимуть «шо вєлєно»?
Який смисл заморочуватися ризиками війни і клопотами оборони, якщо це страшно, а шашлик такий соковитий?
Який смисл докладати зусилля, що ми не в НАТО - бо ж Байден?

На кожен кейс чи історію знаходилося своє «який смисл…?».
Із останнього-показового – «Який смисл зносити Ярмо, якщо можна придумати йому якесь зручне пояснення?». Це, типу, «назвемо тюремну пайку – дієтою, а грати – узручненням споглядання зорь в конкретних квадратах… і взагалі їх можна в райдугу покрасить».

Іронія історії – цю гірку чашу доведеться випити до краплі. І Зеленському. І людям. «Простим» і притомним. А якщо є бажання повернути смисли, то «смакуючи» наслідки найбільш епічного фейлу відновленої державності, краще думати не над термінами, а над граблями – зійти.
…і позбирати їх, чи що.

Віталій ГАЙДУКЕВИЧ