— Після засідання останнього суду, коли рішення було не на користь батька, він дуже занепав, — розповідає його син Олег. – Він не міг зрозуміти і казав мені неодноразово: «Ну як же так могло статися, що у моєї сестри і у мене відібрали хату? Адже я теж її будував і жив тут…»

Багато чого дивного залишилося у цій справі. Та тільки кому вона тепер потрібна, якщо навіть за життя мешканця Булавчиного хутора так жорстко і не по-людськи вигнали з його власного помешкання ті, котрі і зробили це житло не його.

«А як же тоді земельні акти, що видавалися мені?» – одразу після суду запитував Михайло Єфремович.
І справді, ніяк не піддається логіці «норма», коли у комп’ютерній базі даних земельного кадастру відділу земельних ресурсів номери двох державних актів на право приватної власності на землю, що були видані у 2002 році Менською райдержадміністрацією, числилися зовсім на іншу людину, яка виїхала тридцять років тому з Менщини у Донецьк…

— Після суду приходить до мене один з тих панів, що тут вже господарюють, — казав після останнього рішення суду ветеран, — та й ще накричав на мене, що дріт забрав мій син звідси.
— А що ви сказали йому? — перепитав я.

— Що я міг сказати? Подумав, що не вони розвішували тут цей дріт, то й не мають на нього жодного права, як і на хату, і подвір’я… Мовчки пішов подалі від нього.

Так і пішов з життя Михайло Шелег, маючи акти на землю, видані йому для користування нею, яку, не питаючи ні про що, у нього забрали… Колись із селянством що хотіли, те й робили комуністи, а тепер – нові «демократи»…

Не знав покійний Михайло Шелег ще й про те, що після останньої публікації на його захист до редакції зателефонували і попереджали, що київські адвокати народного депутата, який став господарем садиби сім’ї Шелегів, «можуть подати позов на газету і автора статті до суду». Мабуть, за всіма неподобствами, що коять ці люди (хай і в межах чинного законодавства, норми якого самі й попридумували, недарма ж вони – народні депутати), забувається істинна сутність людського буття, яка полягає не тільки в юридичних хитромудрих сплетіннях або в рішеннях світських судів, а й у тому, що є справжній вищий суд — праведний. Чи хоч інколи думають про це новоспечені юристи з організаторами земельно-житлової вакханалії, що чорною хмарою сповзла на простих людей? Прості люди залишилися, на жаль, зовсім беззахисними у цьому житейському коловороті…

Сергій КОРДИК.
Фото автора.[r]