Трагічна тиша урочища біля Халявина
Урочище Халявин поблизу однойменного села для мене дзвенить тишею, вона ніби електричний струм пронизує свідомість. Такої важкої енергетики ще годі шукати - просто в одному місці поблизу Чернігова в 1937-1938 роках розстріляні понад 4 тис. людей, які були визнані «ворогами народу». Це за офіційними даними, а відтак, кількість може бути й більшою. Ймовірно, жителі не лише Чернігівської, а й Сумської областей. Концентрація енергії невинно вбитих людей, з одного боку, а з іншого - сутність абсолютного зла непокараних дій тих, хто це все скоював.
В урочищі, мабуть, з кінця 80-х років, коли вперше заговорили про політичні репресії, встановлений камінь, про меморіал розмови в медіа були, але на рівні влади - не доводилося чути. З роками на деревах навколо памʼятника стали зʼявлятися таблички з іменами, як на цвинтарі: люди розшукували інформацію про своїх розстріляних родичів і вшановували їхнє місце поховання, що десятиліттями залишалося невідомим. Ліс стає іменним…
Історики свідчать, що розглядом справ «ворогів народу» у Чернігові, як і в інших радянських містах, займалася трійка у складі місцевого керівника НКВД, першого секретаря обкому партії і прокурора. З розглянутих у 1937-1938 роках 8 тис. справ для понад 4 тис. жителів області були винесені смертні вироки - застосована найвища міра покарання. А за кожною справою була чиясь доля, життя сімʼї, дітей; доноси сусідів чи односельців, наклепи і/чи людська заздрість. Часто розстріли здійснювалися в приміщенні НКВД, що нині відоме як міська санепідемстанція на вулиці Княжій (колишня Кирпоноса). Часто у справах обвинувачення базувалися на свідченнях, що були написані під копірку - контрреволюційна чи націоналістична діяльність, в тому числі й висміювання радянської влади. А насправді, це були селяни, які мали худобу і землю, чималу сімʼю, які не підтримували створення колгоспів, хотіли й надалі бути господарями на своїй землі. Історична паралель: за право бути господарем на своїй землі - знищення.
За історичними даними, наприкінці 30-х років майже 1 га території поблизу Халявина було оточено парканом, що охоронявся військовими. Туди регулярно приїздили закриті автомобілі. Що відбувалося за парканом ніхто не знав, тільки всі здогадувалися. Згодом паркан прибрали, а суцільна братська могила заросла лісом ніби приховавши трагедію цілого покоління українців, але залишивши незагоєну травму в генетичній памʼяті.
У третю неділю травня в Україні відзначається День памʼяті жертв політичних репресій. Згадаймо і вшануймо всіх, хто був вбитий радянською владою.
Ірина СИНЕЛЬНИК
В урочищі, мабуть, з кінця 80-х років, коли вперше заговорили про політичні репресії, встановлений камінь, про меморіал розмови в медіа були, але на рівні влади - не доводилося чути. З роками на деревах навколо памʼятника стали зʼявлятися таблички з іменами, як на цвинтарі: люди розшукували інформацію про своїх розстріляних родичів і вшановували їхнє місце поховання, що десятиліттями залишалося невідомим. Ліс стає іменним…
Історики свідчать, що розглядом справ «ворогів народу» у Чернігові, як і в інших радянських містах, займалася трійка у складі місцевого керівника НКВД, першого секретаря обкому партії і прокурора. З розглянутих у 1937-1938 роках 8 тис. справ для понад 4 тис. жителів області були винесені смертні вироки - застосована найвища міра покарання. А за кожною справою була чиясь доля, життя сімʼї, дітей; доноси сусідів чи односельців, наклепи і/чи людська заздрість. Часто розстріли здійснювалися в приміщенні НКВД, що нині відоме як міська санепідемстанція на вулиці Княжій (колишня Кирпоноса). Часто у справах обвинувачення базувалися на свідченнях, що були написані під копірку - контрреволюційна чи націоналістична діяльність, в тому числі й висміювання радянської влади. А насправді, це були селяни, які мали худобу і землю, чималу сімʼю, які не підтримували створення колгоспів, хотіли й надалі бути господарями на своїй землі. Історична паралель: за право бути господарем на своїй землі - знищення.
За історичними даними, наприкінці 30-х років майже 1 га території поблизу Халявина було оточено парканом, що охоронявся військовими. Туди регулярно приїздили закриті автомобілі. Що відбувалося за парканом ніхто не знав, тільки всі здогадувалися. Згодом паркан прибрали, а суцільна братська могила заросла лісом ніби приховавши трагедію цілого покоління українців, але залишивши незагоєну травму в генетичній памʼяті.
У третю неділю травня в Україні відзначається День памʼяті жертв політичних репресій. Згадаймо і вшануймо всіх, хто був вбитий радянською владою.
Ірина СИНЕЛЬНИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |