Газета «Сіверщина» -- єдина із ЗМІ Чернігова дала об’єктивну інформацію про мою книгу «Слідами Чернігівського підпілля» та висвітлила хід одного із судових засідань Новозаводського районного суду Чернігова, яке відбулося у листопаді 2007 року за позовом Герарда Олексійовича Кузнєцова проти мене особисто, редактора Андрія Леонідовича Курданова, наукового рецензента професора Олександра Євгеновича Лисенка і Ніжинського видавництва «Аспект-Поліграф». Тому хочу аби читачі саме "Сіверщини" дізнались про кінець цієї справи.
Рішенням Новозаводського районного суду від 19 грудня 2007 року позов Г.О.Кузнєцова задоволено частково. А це означає, що суд відхилив вимогу позивача стягнути з нас на його користь у відшкодування нанесеної матеріальної шкоди 100 тис. грн., моральної шкоди 200 тис. грн. Разом сума складає 300 тис. грн. Із 88 сторінок моєї книги, де на думку Г.О.Кузнєцова, міститься інформація, що принижує його честь, гідність та авторську репутацію, суд взяв до уваги лише 19 сторінок. Виходячи з цього, рішення суду було таким: з мене, А.Л.Курданова та О.Є.Лисенка стягнути на користь позивача 3 тис грн. Спростувати у газетах «Чернігівські відомості» і «Гарт» зазначені у моїй книзі відомості про Г.О.Кузнєцова. ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф» визнане як таке, що не нанесло моральної шкоди позивачеві. В решті вимог Г.О.Кузнєцову відмовлено. Окрім сплачення йому грошей, він хотів, аби моя книга була вилучена з книгарень, бібліотек, архівів і музеїв.
З таким рішенням Новозаводського районного суду ні я, ні А.Л.Курданов, ні О.Є.Лисенко не погодилися, і 1 лютого 2008 р. ми звернулися з апеляційною скаргою до Колегії з цивільних справ Апеляційного суду Чернігівської області. У цьому документі містилося прохання скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити Г.О.Кузнєцову у задоволенні позову повністю. Нам приємно констатувати, що Апеляційний суд ретельно розглянув нашу скаргу, урахував всі наші доводи, які ґрунтувалися на відповідних статтях Законів України «Про інформацію», «Про Національний архівний фонд і архівні установи» та Європейської конвенції з прав людини. Апеляційний суд також уважно заслухав написану мною заяву, озвучену моїм представником А.Л.Курдановим. Я, зокрема, відзначала, що моя книга «Слідами Чернігівського підпілля» написана задля захисту честі, гідності і підпільної діяльності Олександра Дмитровича Михайленка та керованої ним підпільної організації в місті Чернігові в 1941-1943 рр. від наклепів Герарда Олексійовича Кузнєцова. Він - один з персонажів книги, який обрав шлях фальсифікації щодо діяльності зазначеної особи. Тому я зайнялася журналістським розслідуванням, зосередившись лише на біографії Г.О.Кузнєцова періоду війни. У моїй книзі наводяться документи державних архівів України, які вступають всупереч з анкетними даними Г.О.Кузнєцова. які він вважає брехливими і такими, що принижують його честь, гідність і авторську репутацію, або ображають його. Моя версія про можливу службу Г.О.Кузнєцова у німецькій установі або у військовому підрозділі підкріплена цитованими архівними документами, фотокопії яких вміщено на цих же сторінках, мемуарами самого Г.О.Кузнєцова «Растерзанный Чернигов, или Юность, опаленная войной» та 14 листопада 2007 р. мій представник під час судового засідання назвав це військове формування – «Віртшафтскоммандо». Проте сторона позивача не знайомилась з документами долученими до справи, не вимагала представлення їх оригіналів та проведення експертизи, удаючись до образливих слів на мою адресу. У заяві я сказала й про те, що 9 січня 2008 р. у «Чернігівських відомостях» опубліковано інформаційне повідомлення В.Устенка за назвою «У справі Кузнєцова – Студьонової поставлено крапку», в якому наводяться слова Г.О.Кузнєцова: «Мене звинуватили у страшному злочині – зраді Батьківщини. Тому для мене найважливішим було те, що доведено – моя честь не заплямована». Сказавши це, Г.О.Кузнєцов ввів в оману і журналіста, і читачів газети, бо найбільше про це він сам виголошував під час судових засідань. Адже у такому злочині я його не звинувачувала. До того ж, районні суди не розглядають подібні злочини. Це – прерогатива Військового трибуналу.
І от, 26 березня 2008 року відбулося відкрите судове засідання Апеляційного суду. Він вирішив (цитую з документу): «Апеляційну скаргу Студьонової Людмили Валентинівни, Курданова Андрія Леонідовича, Лисенка Олександра Євгеновича – задовольнити. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 грудня 2007 року – скасувати».
У цитованому рішенні є слова, котрі порадували мене як громадянку України, бо засвідчили про справедливість та неупередженість Колегії з цивільних справ Апеляційного суду Чернігівської області, названого республіканською газетою «Нотаріат. Адвокатура. Суд» (2007. - №5 (трав.). – С.7) ідеалом судочинства в Україні. Ось ці слова: «…виходячи з принципів розумності, справедливості та виваженості, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з Студьонової Л.В., як автора надрукованого видання, на користь Кузнєцова Г.О. моральну шкоду в сумі 200 грн.». Це за сторінки 15 і 227, де йдеться про можливу службу Г.О.Кузнєцова у німецькому формуванні та співпрацю із СМЕРШем, а потім і з КДБ. Це означає: якщо серед зібраних мною архівних матеріалів відсутні документи, власноруч підписані Г.О.Кузнєцовим, сьогодні я нічого не зможу довести. До того ж, вступає у силу строк давності для тих, хто був лише у складі німецьких формувань. «В решті позовних вимог Кузнєцову Герарду Олексійовичу – відмовити», - йдеться далі у рішенні суду.
Я не наївна людина і добре усвідомила, що дуже часто ті, хто неправі, коли говорять, викликають більше довіри, аніж праві. Однак я сподіваюсь, що читачі моєї книги зрозуміли: загадкові прогалини в біографії історика, краєзнавця та археолога Г.О.Кузнєцова я відновила задля справедливості щодо чернігівських підпільників. А чого варті його книги і статті про Чернігів періоду війни, діяльність міського підпілля вирішувати тим, хто їх читатиме.
Людмила СТУДЬОНОВА
