2008-й рік має стати доленосним для двох країн, які ще недавно вважалися «полюсами» сучасної цивілізації й протистояння між якими, іменоване «холодною війною», значною мірою визначало загальносвітові тенденції, – Росії та США
Однак часи змінилися: спершу Росія втратила свій уплив, і зараз лише судомно намагається «надувати щоки», хапаючись, мов за соломинку, за свою останню зброю – газ; відтак і США, «захопившись» війною зі світовим тероризмом і вбехуючи у цю війну дедалі значніші ресурси, переживають не найкращі часи – криза на фондових ринках і ринках нерухомості, падіння долара…
Цьогоріч в обидвох країнах мають відбутися президентські вибори, і від нових чільників цих країн залежатиме дуже й дуже багато. У Росії питання щодо нового царя-батюшки давно зняті – у висліді спецоперації «Наступник» вже у березні до влади має прийти Дмітрій Мєдвєдєв, і тепер йому розчищають шлях аж так інтенсивно, що за надуманим приводом знімають із виборчих перегонів останнього непідконтрольного нині Кремлеві кандидата Міхаїла Касьянова, незважаючи навіть на те, що він об’єктивно жодної конкуренції Мєдвєдєву скласти не може. Тим часом у США ситуація далеко не така однозначна. І зовсім не тому, що вибори там мають відбутися аж восени, – а тому, що там справді мають відбутися вибори, а не пародія на них, котра так безцеремонно й нахабно розігрується у Росії.
Власне кажучи, від нового чільника Сполучених Штатів значною мірою залежатиме, чи збереже ця країна лідерські позиції у світі. Однак охочих узяти на себе цю величезну відповідальність від цього не меншає. І хоча теоретично спробувати свої сили в президентських перегонах може будь-який громадянин США, та на практиці завжди виходить так, що реальні шанси обійняти президентську посаду мають лише двоє людей – ті, кого висунуть дві найупливовіші в країні партії, республіканська та демократична. Відтак за право стати висуванцем від однієї з цих політичних сил боротьба триває чи не жорсткіша, ніж на власне президентських перегонах.
Нині в Білому домі два терміни поспіль працюють республіканці, очолювані Джорджем Бушем-молодшим. Буш, за конституцією, не може більше претендувати на цю посаду, тож його партія тепер активно вишукує нового харизматичного лідера. Республіканцям важче, бо довіра до Буша – а отже, й до їхньої партії – суттєво підірвана надміру затягнутою і не вельми успішною іракською військовою кампанією. Спершу головним претендентом від республіканців вважався екс-мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані. Його здобутки на цій посаді, власне кажучи, не були аж такими значними, однак усе змінила трагедія 11 вересня, під час якої Джуліані виявив себе справжнім лідером, не допустивши надмірного хаосу і напрочуд оперативно змобілізувавши всі ресурси на подолання її наслідків. Проте його авторитету в Нью-Йорку забракло для всієї величезної країни, яка виявилася не готовою до президента-італійця, – і Джуліані вже після перших праймерізів мусив знятися з перегонів.
Праймеріз – це попередні вибори делегатів на партійний з’їзд, який висуватиме кандидата в президенти. Американська виборча система складна й заплутана, але вона передбачає висування саме того кандидата, якого реально найбільше підтримують виборці. Відтак праймерізи – такі собі репетиції виборів – відбуваються напередодні вирішального з’їзду в кожному штаті, й із їхніх результатів значною мірою судять про те, які шанси стати президентом має той чи той претендент.
Отож, ключовими претендентами від республіканців наразі є сенатор від штату Арізона Джон Маккейн, колишній губернатор штату Арканзас Майк Хакабі і так само колишній губернатор штату Массачусетс Мітт Ромні. Жоден із них наразі не є виразним лідером перегонів, однак найкращі шанси, як вважають експерти, має Маккейн. Це підтвердили і результати так званого Супервівторка – дня, коли праймерізи та інші «заміри популярності» претендентів відбуваються одночасно в багатьох штатах. Супервівторок нинішніх перегонів припав на 5 лютого – цього дня попередні вибори в демократів проходили у 22, а в республіканців – у 21 штаті. Маккейн переміг у більшості з них, а крім того, заручився підтримкою не лише Рудольфа Джуліані, а навіть Сильвестра Сталлоне та Арнольда Шварценеґґера.
Одначе в біографії Маккейна є одна вельми цікава сторінка. Річ у тім, що під час військової кампанії США у В’єтнамі він, син і онук адміралів американських ВМС, був військовим льотчиком, його збили, і він 5 років провів у в’єтнамському полоні. Відтак частина ветеранів звинуватила Маккейна в тому, що він, полонений, погодився на співпрацю з в’єтнамськими комуністами й ділився з ними отриманою з «сімейних каналів» інформацією. Наскільки це правда, сказати годі – натомість відомо, що Маккейн-політик, навпаки, завжди був напрочуд жорстко антиросійськи налаштований.
Утім, більшість експертів схиляється до думки, що більше шансів на перемогу в президентських виборах має таки не республіканець, а демократ. Серед претендентів від демократичної партії вже від початку перегонів виокремилися два чіткі лідери – сенатори Барак Обама і Гіларі Клінтон. «Фішка» в тому, що Обама – чорношкірий (сиріч, кажучи в рамцях неодмінної на тому континенті політкоректності, афроамериканець), а Клінтон – жінка; досі ж ні негр (для нас, українців, нічого «поганого» абощо в цьому слові немає), ані жінка президентом США не були. Отож вибір у американців (котрі зазвичай надто консервативно налаштовані, незважаючи на всі міфи про цю країну) буде непростий.
Досі Гіларі Клінтон – дружина попереднього американського президента Білла Клінтона – у праймерізах лідирувала, одначе в ході Супервівторка Барак Обама взяв реванш: він переміг у восьми штатах, тоді як пані Клінтон лише у шести.
А назагал експерти схиляються до думки, що Супервівторок не дав остаточної відповіді на те, кого саме висунуть у висліді партійні з’їзди республіканців і демократів. Гіларі Клінтон, попри успіх Обами 5 лютого, наразі однаково зберігає лідерство серед демократів, зважаючи на попередні праймерізи; та й успіх Маккейна ще нічого йому не ґарантує. Проте очевидно одне: виборча процедура у США хоч і складна – на відміну, скажімо, від нашої – зате максимально враховує симпатії рядових американців. А це – найважливіше, і саме це має стати головним уроком і для наших політиків, які так само уважно спостерігають за американськими виборами.

Автор: Михайло ЯНІВ
Народне Слово