Зуд реформаторства, або Кому заважає станція юних техніків?
Носівську станцію юних техніків, що на Чернігівщині, збираються закрити.
Практично щоквартально то в одній, то в іншій інформаційній стрічці з’являється повідомлення про чергові успіхи юних радіоаматорів Носівської станції юних техніків — на Чернігівщині це вже настільки звичне явище, що журналісти часто оминають таку інформацію. Мовляв, скільки можна про одне й те саме?! Ну, професіонали завжди цинічні, а ось для дітей із поліської глибинки кожен успіх — то значна життєва подія і радість для батьків. Та й, пригадую, якось навіть на приз іспанського короля юні носівчани на радіохвилях змагалися і перемогу здобували...
Аж ось інформація, що не може не тривожити: Носівську СЮТ збираються закрити. «Не закрити, — переконує заступник Носівського міського голови Людмила Міщенко. — Ми плануємо об’єднати станцію юних техніків і будинок школяра в один Центр дитячої та юнацької творчості». Чому? Економія коштів? Хіба що на зарплаті директора? «Ні, — переконує Людмила Володимирівна, — це для того, щоб був один позашкільний заклад освіти, бо і станція, і будинок школяра перебувають у жахливому стані. А в нас школи розвалюються, їх треба капітально ремонтувати в першу чергу».
Не так давно я був у Носівській станції юних техніків і будівля мені зовсім не видалася такою вже страшною: старенькою — так, але доволі доглянутою (на знімку). Запитую в директора станції Василя Кияниці, що ж там із будинком і станцією. «Та ну, про що ви?! Я особисто вклав у ремонт будівлі за десять років приблизно сто тисяч гривень: маю невеличкий бізнес із заправки картриджів — ото зароблене в станцію і вкладаю, — каже Василь Васильович. — Просто це якийсь зуд реформаторства, бо жодної логіки в такому об’єднанні немає. Зате є технічні причини: все, що напрацьовано десятиліттями, зникне. Від юридичної адреси до заземлення та інших технічних моментів, які дуже важливі для знаної в усьому світі радіостанції. Навіть перенести радіоантени на бетонних опорах сьогодні нереально».
Відчувається — Василю Кияниці ця тема так болить, що він готовий говорити багато, довго і обурено. Запитую в директора обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді Олександра Мисюри — в чому причина? Він розповідає, що подібна затія була минулого року в Новгороді-Сіверському та її вдалося відбити, а натомість у Остерській ОТГ створили станцію юних техніків, їхня радіостанція здобуває призи, а за кошти громади придбано картинги. Що ж до носівської ситуації, то Олександр Мисюра переконаний: «Там уся причина в директорі Василеві Кияниці — місцева влада його давно не терпить, тому й ставлять палки в колеса».
Василь Кияниця — знаний у краї чоловік. Крім того, що з 1973 року — фактично все своє трудове життя — очолює станцію, то ще й є майстром спорту, відмінником освіти, суддею вищої категорії (входив до десятки найкращих суддів СРСР із технічних видів спорту). А ще він з початків незалежності України — депутат міської ради, член Народного Руху, активний патріотичний чоловік. Схоже, саме останнє й не подобається владі, яка любить слухняних депутатів-голосувальників, але не терпить критиків.
Може, він через свій патріотизм занедбав станцію? Але тільки цього року в нього з’явилися три чемпіони України, двоє школярів виконали норми кандидата в майстри спорту. Про минулі успіхи Носівської СЮТ він говорить оригінально: «У нас зберігається з кубометр кубків та кілька десятків метрів почесних грамот».
А ось послухайте, як Василь Кияниця з любов’ю розповідає про свою станцію сьогодні: «Ми практично завершили створення лабораторії LEGO-конструювання. Лабораторія безпосередньо в приміщенні СЮТ, у колишній лабораторії радіоелектронного конструювання. Готові прийняти першу групу діток. Заяви від батьків уже є. Таким чином, нашою СЮТ освоєно черговий сучасний напрям науково-технічної роботи зі школярами. Набори придбали також своїми коштами, бо поданий проект участі на спеціальний грант із міського бюджету було відхилено експертною радою. Хоча такий самий проект у Ніжині було схвалено, і він переміг. Видно, там мудріші люди виявилися в експертах? Проте, хай там що, Носівська СЮТ із поставленою метою опанування перших кроків STEM впоралася. Своїми силами і за власний кошт. Ми звикли. Прикро, щоправда, що є місця, де все робиться за кошти громади, а працівники там хіба що штори на вікна купують. Ми сповнені оптимізму. Переживемо й ці реформи».
Щодень життя Носівської станції юних техніків проходить приблизно так: «О 15-й годині приходять гуртківці. Жваві, веселі. Тепер уже гуртом роздивляємося медалі. Жалкуємо, що Аліна — в Ніжині, і буває тільки на вихідні, а Владислав, який був найактивнішим минулоріч, захопився танцями. Відбулася профорієнтація. Власне те, що й вимагається від позашкільної роботи: через захоплення громадянин має добровільно визначитися з майбутньою професією. Він уже не займе чуже місце у виші, а домагатиметься свого.
Заняття тривали до 17-ї години. Закріплювали знання азбуки Морзе. Використовував електронний ключ, АДКМ і MorseRanner. Кожен із гуртківців має свій рівень підготовки і здібності, хоча всі навчаються разом, а працювати треба індивідуально з кожним». Це також із розповіді Василя Кияниці.
Заступниця міського голови Людмила Міщенко переконувала мене, що ніхто нічого не втратить, бо коли буде готова 5-та школа — багато дітей із 1-ї перейдуть туди і звільняться класи. У них і розмістять Центр дитячої та юнацької творчості. Ну, коли гудуть верстати чи працюють радіостанції — у сусідньому класі навряд чи можна займатися вокальним співом, але зараз залишимо такі тонкощі в стороні. Головне, що згадана 5-та школа у Носівці — це як БАМ у СРСР: її будують на пустирі уже років із тридцять і кінця-краю не видно. Тільки й того, що викидають гроші на охорону і опалення...
Та й у 1-й школі, коли провели опитування, виявили, що тільки 22 батьків планують своїх дітей перевести у 5-ту школу. Але й ті не звільнять же цілий клас, а це будуть двоє з одного класу, троє з іншого і так далі. Тобто приміщення не звільняться! Зрештою, а для чого кобилу у воза запрягати передом — якщо 5-та школа ще не працює, класи 1-ї не звільнено, то для чого вже зараз ліквідовувати СЮТ? Адже заступниця міського голови мені розповіла, що вже на початку квітня на сесії планують провести це рішення?!
Громадський активіст Носівки Валерій Фурса переконаний: «Проголошене міською радою об’єднання СЮТ і БДЮТ, двох різних закладів позашкільної освіти, призведе до ліквідації і наступного «приєднання» Носівської СЮТ до відомого списку: цукрозавод, молокозавод, «Побідит», консервний завод, меблева фабрика, дитсадок № 2, «кіровський» дитсадок, хлібозавод, Носівські школи № 5 і № 7, Адамівська, Ганнівська, Селищенська, Софіївська, Хотинівська, Яблунівська школи, міжшкільний навчальний комбінат, автостанція, колгоспи... Їх усіх ліквідовано. Якими б словесними лопухами не прикривали горе-реформатори свої намагання, а в дійсності справа йде до звичайної ліквідації закладу».
«Ми обурені інформацією про наміри реорганізації Носівської СЮТ із втратою її назви, що за 50 років існування стала брендом для всієї України, — пишуть батьки дітей, які займаються тут. — Будь-яка «реорганізація» за відсутності окремо відповідно виділених коштів, проекту, приміщення, оновленої матеріальної бази і спеціально підготовлених штатів остаточно зруйнує те, що є, і не створить нічого нового. Ми вимагаємо не перешкоджати, а сприяти роботі Носівської СЮТ».
Також до міського голови Володимира Ігнатченка звертається громадська організація «Ліга радіоаматорів України»: «При Носівській станції юних техніків багато років працює колективна радіостанція UR4RWW. Керівник колективної радіостанції Василь Кияниця, майстер спорту України, є активним членом громадської організації та досяг значних успіхів у популяризації радіоспорту серед молоді не тільки в Чернігівській області, а й в Україні шляхом підготовки на базі колективної радіостанції цілої команди молодих спортсменів. Молоді спортсмени Носівської СЮТ є активними учасниками всіх спортивних змагань з радіоспорту серед юніорів, активно виступають на Чемпіонатах України з радіозв’язку на КХ та міжнародних змаганнях. За досягнуті спортивні успіхи спортсменів було неодноразово нагороджено найвищими спортивними нагородами з радіо-спорту, вони виконали спортивні нормативи кандидатів у майстри спорту та 1-го розряду. Поряд зі спортивною підготовкою, молоді оператори колективної радіо-станції вивчають технічну частину радіоапаратури, набувають практичних навиків роботи на радіо-станції, знайомляться із сучасними видами зв’язку, з ними постійно проводиться робота з військово-патріотичного виховання».
...Вже згаданий Олександр Мисюра розповідав, як після прикрого випадку, що прогримів на всю Україну, — побиття школярками однокласниці, їх, керівників закладів позашкільної освіти, зібрали на зустріч з уповноваженим з прав дитини і «розпікали» про неналежне виховання. Олександр Олександрович каже: «Але ж якраз наші діти в бійки і не встряють — бо їм ніколи. Буває, об одинадцятій вечора доводиться їх силою додому відправляти: скоро змагання і вони допізна клеять моделі».
Що ж, натомість декому з начальства, яке має освіту товарознавця, а керує освітою, краще не на результат працювати, а будувати мости вздовж річки. Наче й робота кипить, але толку?!
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
Практично щоквартально то в одній, то в іншій інформаційній стрічці з’являється повідомлення про чергові успіхи юних радіоаматорів Носівської станції юних техніків — на Чернігівщині це вже настільки звичне явище, що журналісти часто оминають таку інформацію. Мовляв, скільки можна про одне й те саме?! Ну, професіонали завжди цинічні, а ось для дітей із поліської глибинки кожен успіх — то значна життєва подія і радість для батьків. Та й, пригадую, якось навіть на приз іспанського короля юні носівчани на радіохвилях змагалися і перемогу здобували...
Аж ось інформація, що не може не тривожити: Носівську СЮТ збираються закрити. «Не закрити, — переконує заступник Носівського міського голови Людмила Міщенко. — Ми плануємо об’єднати станцію юних техніків і будинок школяра в один Центр дитячої та юнацької творчості». Чому? Економія коштів? Хіба що на зарплаті директора? «Ні, — переконує Людмила Володимирівна, — це для того, щоб був один позашкільний заклад освіти, бо і станція, і будинок школяра перебувають у жахливому стані. А в нас школи розвалюються, їх треба капітально ремонтувати в першу чергу».
Не так давно я був у Носівській станції юних техніків і будівля мені зовсім не видалася такою вже страшною: старенькою — так, але доволі доглянутою (на знімку). Запитую в директора станції Василя Кияниці, що ж там із будинком і станцією. «Та ну, про що ви?! Я особисто вклав у ремонт будівлі за десять років приблизно сто тисяч гривень: маю невеличкий бізнес із заправки картриджів — ото зароблене в станцію і вкладаю, — каже Василь Васильович. — Просто це якийсь зуд реформаторства, бо жодної логіки в такому об’єднанні немає. Зате є технічні причини: все, що напрацьовано десятиліттями, зникне. Від юридичної адреси до заземлення та інших технічних моментів, які дуже важливі для знаної в усьому світі радіостанції. Навіть перенести радіоантени на бетонних опорах сьогодні нереально».
Відчувається — Василю Кияниці ця тема так болить, що він готовий говорити багато, довго і обурено. Запитую в директора обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді Олександра Мисюри — в чому причина? Він розповідає, що подібна затія була минулого року в Новгороді-Сіверському та її вдалося відбити, а натомість у Остерській ОТГ створили станцію юних техніків, їхня радіостанція здобуває призи, а за кошти громади придбано картинги. Що ж до носівської ситуації, то Олександр Мисюра переконаний: «Там уся причина в директорі Василеві Кияниці — місцева влада його давно не терпить, тому й ставлять палки в колеса».
Василь Кияниця — знаний у краї чоловік. Крім того, що з 1973 року — фактично все своє трудове життя — очолює станцію, то ще й є майстром спорту, відмінником освіти, суддею вищої категорії (входив до десятки найкращих суддів СРСР із технічних видів спорту). А ще він з початків незалежності України — депутат міської ради, член Народного Руху, активний патріотичний чоловік. Схоже, саме останнє й не подобається владі, яка любить слухняних депутатів-голосувальників, але не терпить критиків.
Може, він через свій патріотизм занедбав станцію? Але тільки цього року в нього з’явилися три чемпіони України, двоє школярів виконали норми кандидата в майстри спорту. Про минулі успіхи Носівської СЮТ він говорить оригінально: «У нас зберігається з кубометр кубків та кілька десятків метрів почесних грамот».
А ось послухайте, як Василь Кияниця з любов’ю розповідає про свою станцію сьогодні: «Ми практично завершили створення лабораторії LEGO-конструювання. Лабораторія безпосередньо в приміщенні СЮТ, у колишній лабораторії радіоелектронного конструювання. Готові прийняти першу групу діток. Заяви від батьків уже є. Таким чином, нашою СЮТ освоєно черговий сучасний напрям науково-технічної роботи зі школярами. Набори придбали також своїми коштами, бо поданий проект участі на спеціальний грант із міського бюджету було відхилено експертною радою. Хоча такий самий проект у Ніжині було схвалено, і він переміг. Видно, там мудріші люди виявилися в експертах? Проте, хай там що, Носівська СЮТ із поставленою метою опанування перших кроків STEM впоралася. Своїми силами і за власний кошт. Ми звикли. Прикро, щоправда, що є місця, де все робиться за кошти громади, а працівники там хіба що штори на вікна купують. Ми сповнені оптимізму. Переживемо й ці реформи».
Щодень життя Носівської станції юних техніків проходить приблизно так: «О 15-й годині приходять гуртківці. Жваві, веселі. Тепер уже гуртом роздивляємося медалі. Жалкуємо, що Аліна — в Ніжині, і буває тільки на вихідні, а Владислав, який був найактивнішим минулоріч, захопився танцями. Відбулася профорієнтація. Власне те, що й вимагається від позашкільної роботи: через захоплення громадянин має добровільно визначитися з майбутньою професією. Він уже не займе чуже місце у виші, а домагатиметься свого.
Заняття тривали до 17-ї години. Закріплювали знання азбуки Морзе. Використовував електронний ключ, АДКМ і MorseRanner. Кожен із гуртківців має свій рівень підготовки і здібності, хоча всі навчаються разом, а працювати треба індивідуально з кожним». Це також із розповіді Василя Кияниці.
Заступниця міського голови Людмила Міщенко переконувала мене, що ніхто нічого не втратить, бо коли буде готова 5-та школа — багато дітей із 1-ї перейдуть туди і звільняться класи. У них і розмістять Центр дитячої та юнацької творчості. Ну, коли гудуть верстати чи працюють радіостанції — у сусідньому класі навряд чи можна займатися вокальним співом, але зараз залишимо такі тонкощі в стороні. Головне, що згадана 5-та школа у Носівці — це як БАМ у СРСР: її будують на пустирі уже років із тридцять і кінця-краю не видно. Тільки й того, що викидають гроші на охорону і опалення...
Та й у 1-й школі, коли провели опитування, виявили, що тільки 22 батьків планують своїх дітей перевести у 5-ту школу. Але й ті не звільнять же цілий клас, а це будуть двоє з одного класу, троє з іншого і так далі. Тобто приміщення не звільняться! Зрештою, а для чого кобилу у воза запрягати передом — якщо 5-та школа ще не працює, класи 1-ї не звільнено, то для чого вже зараз ліквідовувати СЮТ? Адже заступниця міського голови мені розповіла, що вже на початку квітня на сесії планують провести це рішення?!
Громадський активіст Носівки Валерій Фурса переконаний: «Проголошене міською радою об’єднання СЮТ і БДЮТ, двох різних закладів позашкільної освіти, призведе до ліквідації і наступного «приєднання» Носівської СЮТ до відомого списку: цукрозавод, молокозавод, «Побідит», консервний завод, меблева фабрика, дитсадок № 2, «кіровський» дитсадок, хлібозавод, Носівські школи № 5 і № 7, Адамівська, Ганнівська, Селищенська, Софіївська, Хотинівська, Яблунівська школи, міжшкільний навчальний комбінат, автостанція, колгоспи... Їх усіх ліквідовано. Якими б словесними лопухами не прикривали горе-реформатори свої намагання, а в дійсності справа йде до звичайної ліквідації закладу».
«Ми обурені інформацією про наміри реорганізації Носівської СЮТ із втратою її назви, що за 50 років існування стала брендом для всієї України, — пишуть батьки дітей, які займаються тут. — Будь-яка «реорганізація» за відсутності окремо відповідно виділених коштів, проекту, приміщення, оновленої матеріальної бази і спеціально підготовлених штатів остаточно зруйнує те, що є, і не створить нічого нового. Ми вимагаємо не перешкоджати, а сприяти роботі Носівської СЮТ».
Також до міського голови Володимира Ігнатченка звертається громадська організація «Ліга радіоаматорів України»: «При Носівській станції юних техніків багато років працює колективна радіостанція UR4RWW. Керівник колективної радіостанції Василь Кияниця, майстер спорту України, є активним членом громадської організації та досяг значних успіхів у популяризації радіоспорту серед молоді не тільки в Чернігівській області, а й в Україні шляхом підготовки на базі колективної радіостанції цілої команди молодих спортсменів. Молоді спортсмени Носівської СЮТ є активними учасниками всіх спортивних змагань з радіоспорту серед юніорів, активно виступають на Чемпіонатах України з радіозв’язку на КХ та міжнародних змаганнях. За досягнуті спортивні успіхи спортсменів було неодноразово нагороджено найвищими спортивними нагородами з радіо-спорту, вони виконали спортивні нормативи кандидатів у майстри спорту та 1-го розряду. Поряд зі спортивною підготовкою, молоді оператори колективної радіо-станції вивчають технічну частину радіоапаратури, набувають практичних навиків роботи на радіо-станції, знайомляться із сучасними видами зв’язку, з ними постійно проводиться робота з військово-патріотичного виховання».
...Вже згаданий Олександр Мисюра розповідав, як після прикрого випадку, що прогримів на всю Україну, — побиття школярками однокласниці, їх, керівників закладів позашкільної освіти, зібрали на зустріч з уповноваженим з прав дитини і «розпікали» про неналежне виховання. Олександр Олександрович каже: «Але ж якраз наші діти в бійки і не встряють — бо їм ніколи. Буває, об одинадцятій вечора доводиться їх силою додому відправляти: скоро змагання і вони допізна клеять моделі».
Що ж, натомість декому з начальства, яке має освіту товарознавця, а керує освітою, краще не на результат працювати, а будувати мости вздовж річки. Наче й робота кипить, але толку?!
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |