Єдиний запис у трудовій і звільнення з рекордом
Василя Кияницю звільнили з посади директора Носівської СЮТ і керівника гуртка радіозв’язку.
Взагалі-то, Василь КиЯницЯ (на знімку) встановив багато рекордів — переважно зі своїми вихованцями, які посідали призові місця на змаганнях, включно з міжнародними. Носівська станція юних техніків навіть відома іспанському королю, на приз якого змагалися юні носівчани-радіолюбителі. Як образно каже сам Василь Васильович про нагороди, «у нас зберігається з кубометр кубків та кілька десятків метрів почесних грамот».
Щойно Василя Кияницю звільнили з посади директора Носівської СЮТ і керівника гуртка радіозв’язку. Cверблячка реформаторства, про яку вже писав «Голос України», таки перемогла здоровий глузд у керівництва Носівської ОТГ. Станція ліквідована, хоч яким би реформуванням це називали носівські керівники.
При цьому сам Василь Кияниця встановив, певно, всеукраїнський рекорд: на посаді директора позашкільного закладу він сумлінно, добросовісно і результативно пропрацював безперервно 47 років і 10 місяців! «Я її створював, і при мені її зруйнували, не давши дожити до півстолітнього ювілею лише два роки. Зі мною звільнили решту педпрацівників СЮТ, розправившись так за три місяці з усім колективом», — гірко каже Василь Васильович.
Василь Кияниця: «Мені не соромно ні перед людьми, які працювали зі мною, ні перед носівчанами, ні перед сотнями вихованців, найстарші з яких уже мають за 60 років, а наймолодші не мають ще й десяти. Я глибоко вдячний усім, хто працював у СЮТ у різні роки. Низький уклін усім вам... Ви всі робили велику справу позашкільного навчання і виховання молоді та славу нашого закладу на весь колишній Союз і на всю Україну. Наші досягнення увійшли до української Вікіпедії, книжок та інших джерел інформації, славлячи поліську Носівщину і роблячи її відомою у світі. Де таке є, щоб двоє працівників невеличкого закладу були нагороджені Грамотами Верховної Ради України? Проте чинна влада виявилася байдужою до цих досягнень».
Василь Кияниця неодноразово був депутатом міської ради, але все від незручних для влади партій, як ось Народного руху. При цьому він вболівав не тільки за долю керованої ним станції — скажімо, я особисто пам’ятаю, як він виступив організатором носівської частини походу на спомин останнього шляху Кобзаря.
Що ж до депутатів, які бездумно проголосували за фактичну ліквідацію станції (її об’єднують з іншим закладом заради економії, хоча економії там практично мізер, і про це йшлося в попередній публікації «Голосу України»), то Василь Кияниця переконаний, що їх змістять нові вибори. Але від того не легше.
Обурені й батьки дітей, які відвідували гуртки станції. Але рішення прийнято, і тепер дітям великого мікрорайону міста нема де себе подіти поза межами школи. Невже краще, якщо їх виховуватиме вулиця?
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
Взагалі-то, Василь КиЯницЯ (на знімку) встановив багато рекордів — переважно зі своїми вихованцями, які посідали призові місця на змаганнях, включно з міжнародними. Носівська станція юних техніків навіть відома іспанському королю, на приз якого змагалися юні носівчани-радіолюбителі. Як образно каже сам Василь Васильович про нагороди, «у нас зберігається з кубометр кубків та кілька десятків метрів почесних грамот».
Щойно Василя Кияницю звільнили з посади директора Носівської СЮТ і керівника гуртка радіозв’язку. Cверблячка реформаторства, про яку вже писав «Голос України», таки перемогла здоровий глузд у керівництва Носівської ОТГ. Станція ліквідована, хоч яким би реформуванням це називали носівські керівники.
При цьому сам Василь Кияниця встановив, певно, всеукраїнський рекорд: на посаді директора позашкільного закладу він сумлінно, добросовісно і результативно пропрацював безперервно 47 років і 10 місяців! «Я її створював, і при мені її зруйнували, не давши дожити до півстолітнього ювілею лише два роки. Зі мною звільнили решту педпрацівників СЮТ, розправившись так за три місяці з усім колективом», — гірко каже Василь Васильович.
Василь Кияниця: «Мені не соромно ні перед людьми, які працювали зі мною, ні перед носівчанами, ні перед сотнями вихованців, найстарші з яких уже мають за 60 років, а наймолодші не мають ще й десяти. Я глибоко вдячний усім, хто працював у СЮТ у різні роки. Низький уклін усім вам... Ви всі робили велику справу позашкільного навчання і виховання молоді та славу нашого закладу на весь колишній Союз і на всю Україну. Наші досягнення увійшли до української Вікіпедії, книжок та інших джерел інформації, славлячи поліську Носівщину і роблячи її відомою у світі. Де таке є, щоб двоє працівників невеличкого закладу були нагороджені Грамотами Верховної Ради України? Проте чинна влада виявилася байдужою до цих досягнень».
Василь Кияниця неодноразово був депутатом міської ради, але все від незручних для влади партій, як ось Народного руху. При цьому він вболівав не тільки за долю керованої ним станції — скажімо, я особисто пам’ятаю, як він виступив організатором носівської частини походу на спомин останнього шляху Кобзаря.
Що ж до депутатів, які бездумно проголосували за фактичну ліквідацію станції (її об’єднують з іншим закладом заради економії, хоча економії там практично мізер, і про це йшлося в попередній публікації «Голосу України»), то Василь Кияниця переконаний, що їх змістять нові вибори. Але від того не легше.
Обурені й батьки дітей, які відвідували гуртки станції. Але рішення прийнято, і тепер дітям великого мікрорайону міста нема де себе подіти поза межами школи. Невже краще, якщо їх виховуватиме вулиця?
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |