Золотий пісок спогадів

Щемні дитячі спогади. Далекі образи дорогих людей, що вже давно ходять десь золотими долинами раю...

- Христос Воскрес! Христос воскрес! Христос воскрес! - чую я крізь сон дзвінкий голос сусідки баби Мотрі.
Вона вже відстояла Всеношну, посвятила паску і писанки, і прийшла нас вітати. Батьки накривають на стіл, кімната наповнюється радісними голосами, звуками і запахами...

Мотря розповідає, як багато було в церкві людей, як гарно батюшка казав проповідь, якою легкою була дорога...

70-ті роки. Комуністично-атеїстичний режим. В селі велична дерев'яна церква 18 століття давно зачинена. Отож баба Мотра ще звечора пішла в Джурин - це сусіднє селище, і церква там уціліла. А йти треба кілометрів 10-12, через поля, гори, долини і лісочок. Всю ніч Мотра не спала, молилася, повернулася додому, принесла нам освячене. І ось сидить - радісна, повна сили, натхненна така, у святочній квітчастій хустці...

За столом нахвалюють їжу - паски, холодець, налисники, цокаються галунками і писанками.
Раптом Мотра починає несамовито пчихати:
- А бодей ти, Митре! Ну й хріну ж ти натер! Ну й вдався він тобі! - витирає сльози і вже регоче.

Тато, ще такий молодий, у світлій сорочці, задоволено хихикає:
- Ага, хрін у нас в городі росте знаменитий! Завжди мені на Великдень вдається!

Відпчихавшись, Мотра бере зі столу червону галунку і несподівано підходить до мого ліжка.
- А хто це ще сплюх такий?! Вже в церкві віддзвонили, а ти ще спиш! Вставай! Христос воскрес!

Я ще не зовсім розігнала сонне видиво, а Мотра раптом притуляє галунку до моєї щоки і починає так круто втирати ... Від несподіванки я верещу, намагаюся заховатися під ковдру. Та де там - хитра баба Мотра скрізь дістане!

Я ображаюся, мені не подобається Мотра, її дивний запах, те, як вона до мене торкається... Мотра це відчуває, але не ображається... Навіть нахиляється ще ближче і таємничо шепоче:
- А знаєш, для чого це галункою щоки дівчаткам натирають?! Щоб доля була щасливою! І щоб хлопці любили!..

Цієї ночі не спалося... А спогади, як золотий пісок... Сипляться і сипляться із засіків моєї пам'яті... Мотра, мої батьки, дорогі і рідні люди, що давно оселилися у щасливих паралельних світах... І призначають мені зустрічі лише у кольорових снах...

Але що цікаво: таки Мотрина галунка помічна! Я маю щедру і щасливу долю! Та й хлопці мене завжди любили! Гріх нарікати.
А любов єдиного зігріває мене все життя...

Антоніна ПАЛАГНЮК