реклама партнерів:
Головна › Новини › СУСПІЛЬСТВО

Жертви Другої світової війни: Чернігівщина в 1943–1945 та деякі підсумки

У вересні 1943 року Червона армія вигнала нацистських окупантів із Чернігівщини ціною в 20 тисяч загиблих воїнів (за радянськими даними).

У цей же час завдяки комуністичній політиці стався ще один нечуваний за світовими мірками злочин – тотальна мобілізація чоловічого населення області (без огляду на стан здоров’я та придатність) наступаючими військами СРСР.

Чернігівців майже без зброї, без амуніції та військової підготовки кинули у бої як штрафників-злочинців. Велика частина цієї чорної піхоти (чорнопіджачники) загинула у кровопролитних боях на Гомельському напрямі радянського наступу і в битві за Дніпро. Скільки – невідомо і чи вийде порахувати з огляду на тодішню систему документування, ставлення до людського життя…

На сьогодні можемо дати таку інформацію: у вересні 1943 року Центральний фронт під керівництвом Рокосовського мобілізував через польові військкомати 94.162 осіб, з них 20.416 осіб, тобто майже 22%, потрапили в лабети СМЕРШу (радянська військова контррозвідка).

Підрахунки краєзнавця Антоніни Лагути дають уявлення про можливу кількість жертв чорної піхоти. Частка безповоротних втрат така: згідно «Журналу бойових дій 954 с(трілецького) п(олку) 194 с(стрілецької) д(дивізії)» за 10-11 жовтня 1943 року, у боях на річці Сож (Гомельський напрям бойових дій) вбито понад 200 із понад 300 мобілізованих з Новогород-Сіверського району. Отже, дві третини гинули у перших боях…
За узагальненими радянськими даними, після вигнання нацистів із області до лав Червоної армії було мобілізовано 167 тисяч осіб.

Всього на фронтах німецько-радянської війни в лавах Червоної армії загинуло 134,5 тисяч уродженців Чернігівщини. Знову ж таки, у нас відсутня інформація, скільки з них (якщо взагалі їх включили до загальних втрат) було вбито та ув’язнено через дії радянських загороджувальних загонів, на виконання сталінського наказу розстрілювати кожного десятого зі складу відступаючих частин, за вироками військових трибуналів тощо.
Водночас маємо згадати і дещо інше, з огляду на твердження російських імперіалістів (і Сталіна у 1945 році, і Путіна вже в наш час) про вирішальну роль російського народу в перемозі над нацизмом.

Вагомий внесок чернігівців у лавах армії СРСР змушений визнати навіть комуністичний тоталітарний режим: штурман авіації, уродженець містечка Семенівка Василь Сенько (1921-1984) – двічі Герой Радянського Союзу, ще 156 уродженців області стали Героями СРСР, орденами і медалями нагороджено 140,5 тисяч осіб.

Єдиним справді українським учасником у роки війни був визвольний рух – передусім, Українська повстанська армія. І він був на Чернігівщині!

Варто пам’ятати, що цей регіон був окупований російським агресором ще з 1919 року. З того часу в ньому системно терором і всіма державними засобами Москви утверджувався тоталітарний режим, проводилася послідовна та активна русифікаторська політика.

У лавах УПА тільки поіменно ми знаємо 106 чернігівців. Серед них: Іван Ремболович, уродженець м. Городня, старшина армії УНР і полковник УПА, Михайло Білозерський, родом із хутора Мазаїв біля с. Локнистого Менського району, булавний армії УНР і старшина УПА, Костянтин Гіммельрайх, родом із с. Івангород Ічнянського району, командир відділу особливого призначення при командуванні УПА, та багато інших.

Під час і після війни в області діяло підпілля ОУН, яке боролося проти нацистського та комуністичного тоталітарних режимів. На цьому етапі досліджень забороненої в радянський час теми нашого минулого і браку документів ми можемо говорити вже навіть не про сотні, а про тисячі наших земляків, які в 1939-1945 роках в лавах українського підпілля та УПА боролися за незалежність України, захищали свій народ від всіх ворогів.

Окремою сторінкою історії Чернігівщини у війні є комуністичні репресії та інші злочини представників влади після вигнання нацистів з вересня-жовтня 1943 року до 8 травня 1945 року. У цей час СРСР в області шляхом тотального терору прискорено відновлював радянську владу за довоєнними стандартами.

Тільки один факт: у 1944 році 52 тисячі неповнолітніх в області було мобілізовано в заклади фабрично-заводського навчання. За ухиляння та повернення-втечу додому – ув’язнення…

Чекають своїх підсумкових досліджень та узагальнень масштаби репресій, відправлення на радянську рабську працю, загалом кількість жертв і кількість за окремими категоріями на Чернігівщині у завершальний період Другої світової війни в Європі.

Деяке уявлення про масштаби трагедії Другої світової війни дають такі демографічні дані.
Кількість населення Чернігівщини:
На 1 січня 1941 р. - 1 784 тис. осіб.
На 1 січня 1945 р. - 1 278 тис. осіб.
На 1 липня 1946 р. - 1 412 тис. осіб.
Зменшення та повільне відновлення чисельності населення області пояснюється репресіями та вбивствами обома тоталітарними режимами, евакуацією на схід СРСР (частина не повернулася) та еміграцією на Захід.

Отже, Друга світова війна разом із Голодомором-геноцидом 1932-1933 років, який вбив 360 тисяч жителів області (в сучасних адміністративно-територіальних межах – 270 тисяч осіб) та Чорнобильською катастрофою 1986 року — найжахливіші сторінки як Чернігівщини, як і всієї України.

Віддаємо данину пам’яті всім жертвам Другої світової війни 1939-1945 років та піклуємося про ветеранів війни, учасників визвольного руху та жертв нацизму. І відновлюємо наше минуле, звільняючись від міфів!

Сергій БУТКО, Український інститут національної пам’яті



Теги:зруйнований Чернгів, УІНП, друг світова війна, жертви війни, Сергій Бутко


Читайте також



Коментарі (1)
avatar
0
1
Навіть з цієї публікації не з'ясованою залишається повна демографічна картина наслідків війни. Нема даних щодо остарбайтерів, скільки з них повернулося, скільки залишилося, скільки померло. Скільки було біженців як на схід, так і на захід,скільки з них повернулося, а також про кількість народжених і померлих в окупації. Нарешті, скільки повернулося після демобілізації. Тільки таке співставлення дасть можливість оцінити реальну картину втрат населення області.
avatar