Засланка
«Каревай у печи віпєкаєтца, да в зАсланку вібіваєтца...» ( з весільного фольклору).
Своєчасно закрита, вона не лише зберігає пічне тепло, а й тримає стуленими роти недоброзичливців — любителів обсмоктати чужі кістки, позбавляючи їх гріха осуду. На ній вибавляється з хати вигребений з печі дров'яний попіл. У поєднанні зі своїми сородичами — рогачем та кочергою — вона ще донедавна була учасницею стукогромихальнобарабанного тріо — супроводу жартівливих обрядових дійств. Після чого рукам господині доводилося ретельно оновлювати її макіяж. Напівсонячної форми, вона заслоняє собою ідентичного зразка отвір, дещо менший за розміром від свого прикриття.
Час заводських декорованих чавунних заслонок залишився в далекому минулому, тож створювати їх доводилося силами місцевих ковалів або власноруч. Проблематично було знайти і матеріал для їх виготовлення. Тому часто в якості такого використовували воєнні артефакти, зокрема вермахтовські металеві ящики з-під мін та снарядів.
«Оце вам, моя кумонько, від мене на пам'ять. Щодня мене згадуватимете, та й не раз», — іронічно посміхаючись, вручив кум Григорій кумі Катерині свій подарунок. Родина Григорія виїжджала на постійне місце проживання до Криму. Від розібраної хати зосталася лише піч, "зАсланку" з якої вирішили залишити кумі на споминок. Тогочасні пічні заслонки «латишилі з сєго-того», тож надовго їх не вистачало. Удова Катерина радісно прийняла у свої руки кумів подарунок — і ледь не присіла: заслонка була важелезна, виготовлена з товстого й міцного листового металу. Зате її, навіть щільно приставлену до пічного отвору, не міг зрушити гарячий дух розігрітої «кобили» та поду. Чого не можна було сказати про здебільшого благенькі заслонки, які приставлені навіть під нахилом до «челІЕсніка» інколи могли впасти. Всього декілька років, торкаючись засланки, словами «дай Бог єму здаров'є» Катерина згадувала свого кума, бо скоро по тому довелося перейти на «хай єму там лЄгєнька лєжать».
Лихою мачухою стала для Григорія чужа земля, а незабаром взяла його понівечене тіло у свої кам'янисті обійми...
Вже давно подалася в засвіти і вдова Катерина, залишивши кумів подарунок родині свого середульшого онука. Чи не сторічна "зАсланка" й досьогодні впевнено прикриває пічний зів, зберігаючи пічне тепло та подеколи дратуючи своєю вагомістю дружину Катерининого онука — дай Боже здоров'я всій його родині!
А Григорію та Катерині хай «лЄгєнька лєжать, зємєльку дєржать, да нас дажидатца».
Юрій ДАХНО
Своєчасно закрита, вона не лише зберігає пічне тепло, а й тримає стуленими роти недоброзичливців — любителів обсмоктати чужі кістки, позбавляючи їх гріха осуду. На ній вибавляється з хати вигребений з печі дров'яний попіл. У поєднанні зі своїми сородичами — рогачем та кочергою — вона ще донедавна була учасницею стукогромихальнобарабанного тріо — супроводу жартівливих обрядових дійств. Після чого рукам господині доводилося ретельно оновлювати її макіяж. Напівсонячної форми, вона заслоняє собою ідентичного зразка отвір, дещо менший за розміром від свого прикриття.
Час заводських декорованих чавунних заслонок залишився в далекому минулому, тож створювати їх доводилося силами місцевих ковалів або власноруч. Проблематично було знайти і матеріал для їх виготовлення. Тому часто в якості такого використовували воєнні артефакти, зокрема вермахтовські металеві ящики з-під мін та снарядів.
«Оце вам, моя кумонько, від мене на пам'ять. Щодня мене згадуватимете, та й не раз», — іронічно посміхаючись, вручив кум Григорій кумі Катерині свій подарунок. Родина Григорія виїжджала на постійне місце проживання до Криму. Від розібраної хати зосталася лише піч, "зАсланку" з якої вирішили залишити кумі на споминок. Тогочасні пічні заслонки «латишилі з сєго-того», тож надовго їх не вистачало. Удова Катерина радісно прийняла у свої руки кумів подарунок — і ледь не присіла: заслонка була важелезна, виготовлена з товстого й міцного листового металу. Зате її, навіть щільно приставлену до пічного отвору, не міг зрушити гарячий дух розігрітої «кобили» та поду. Чого не можна було сказати про здебільшого благенькі заслонки, які приставлені навіть під нахилом до «челІЕсніка» інколи могли впасти. Всього декілька років, торкаючись засланки, словами «дай Бог єму здаров'є» Катерина згадувала свого кума, бо скоро по тому довелося перейти на «хай єму там лЄгєнька лєжать».
Лихою мачухою стала для Григорія чужа земля, а незабаром взяла його понівечене тіло у свої кам'янисті обійми...
Вже давно подалася в засвіти і вдова Катерина, залишивши кумів подарунок родині свого середульшого онука. Чи не сторічна "зАсланка" й досьогодні впевнено прикриває пічний зів, зберігаючи пічне тепло та подеколи дратуючи своєю вагомістю дружину Катерининого онука — дай Боже здоров'я всій його родині!
А Григорію та Катерині хай «лЄгєнька лєжать, зємєльку дєржать, да нас дажидатца».
Юрій ДАХНО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |