«Зараз я шкодую, що поїхав навчатися в Польщу”

«Ще в першому семестрі мав наполеонівські плани після Польщі їхати до Німеччини, але буквально за декілька місяців сповна відчув, що добре таки там, де нас нема”
Згідно з даними Центрального статистичного органу Польщі станом на листопад минулого року 53% від усіх іноземних студентів у Польщі – українці. Якщо ще сім років тому їх було не більше 3-ох тисяч, то нині кількість сягає понад 24 тисячі. Тож, якщо з кожним роком вступає все більше молодих людей, то є за чим?

Соціальні мережі українських студентів у Польщі рясніють щасливими світлинами та дописами на своїх сторінках про їх навчання та життя у західних сусідів. Та чи ніхто не жалкує про свій вступ?

Олександру Костючку 19 років, нині він перейшов на трейтій курс Люблінського політехнічного університету. Навчається на механічному відділі, майбутній інженер. До того навчався в сільській школі в Менському районі, останні два класи закінчув у Чернігівському педагогічному ліцеї. Нині – Польща.

Два роки здавалося б не надто значний період , щоб зробити остаточний висновок про життя та навчання в Польщі, про те й достатній термін, щоб сформувати певне враження.
― Олександре, розкажи, будь ласка, коли ти вирішив, що хочеш отримувати вищу освіту за кордjном? Що можливо передувало твоєму рішенню?
― Вирішив, мабуть, ще у школі, перед 11-им класом.. Чому саме Польща? Бо батьки займаються бізнесом, який у деякій мірі пов'язаний з цією країною, тато змушений часто їздити сюди, тому вибір припав саме на цю країну. Вступав я сам, усі документи збирав сам, послугами агенств не користувався. Екзамени складати не потрібно було. Якщо немаєш карти поляка, а я її немаю, то за навчання потрібно було, звісно, платити.

― Тобто ти одразу орієнтувався на Польщу? До українських ВНЗ документи ти не подавав?
― Чому ж... я пройшов ЗНО, подавав документи до Чернгівського технологічного університету, Львівської політехніки та КПІ. Вступив усюди на бюджет.

― Нині це вже третій рік твого навчання, який згідно з польською системою освіти є завершальним. Далі — вступ до магістратури. Які ж нині маєш думки з приводу свого вибору?
― Після вступу до університету здавалося, що пройшов крізь ворота до Європи. Закінчивши перший семестр мав у планах їхати в Німеччину, та вже ближче до завершення першого курсу рожеві окуляри впали: став помічати дедалі більше мінусів. Їх не так багато, але вони досить суттєві для мене, щоби відмовитися від “закордонного життя”. І вже зараз я налаштований повернутися на Батьківщину.

― Згідно зі статистикою, додому щорічно повертається значно менше кількість студентів, ніж вступало. Виходить, що ти приєднуєшся до меншості?
― Так, після завершення повертатимуся додому. Статистика, мабуть, є такою, бо багато студентів навчається безоплатно, а інші ходять на роботу. Для них кращою перспективою, вочевидь, є працювати в Польщі. Хоч заробітна плата в стосунку до вартості проживання є приблизно на одному рівні в обох країнах, якщо мова йде наприклад про офіціанта. А якщо ж ти гарний фахівець, то отримуватимеш, звісно, значно більше. Так, в Україні дещо менші можливості в цьому плані. Але я впевнений, що гарні працівники роботи не шукають. Вона сама їх шукає.

― Що найбільше сподобалося тобі в Польщі, що можливо розчарувало? Чого варто навчитися нам у поляків, а чого можливо й полякам у нас?
― Позитивні враження від рівня життя. А ще й порядок і чистота. Також поляки мають загальне розуміння, що життя країни багато в чому залежить від її народу, а не від сотні-другої депутатів. Вони знають, що успішні країни є такими завдяки спільним діям людей, що її населяють.

Негативні ж враження від агресивно налаштованих поляків. Особливо в історичних питаннях. Вони часто в розмовах згадують про їх кордони “від моря до моря”, узяття Москви, яка піддалася тільки їм. Багто хто вважає своїм обов'язком нагадати повернути Польщі Львів, а заодно й поплакатися, що бандерівці їх вирізали. А попитай, що на нашій землі робили поляки — мовчать. Не знають. Кажуть, мовляв, у школах не вчать. Одного разу, навіть, почув, що козаки напали на Польщу на Дніпрі. Зустрічаються люди, які й сьогодні вважають своєю територією все до Дніпра. Розумієте?

Полякам би в нас повчитися людяності. Вони всі стоять разом, коли мова йде про загальнонаціональні інтереси, але страшенно лаються, коли чогось не можуть поділити між собою.Часто сусіди просто не спілкуються. У нас же в селі копати картоплю може зібратися ціла вулиця.

― Що міг би порадити батькам та потенційним абітурієнтам, що можливо вже нині відкладають гроші на навчання, або переривають родовід у пошуках польського коріння?
― Раджу тверезо оцінювати свої здібності. У наш час вчитися треба постійно, а не лише в університеті. Знання швидко стають старими. Коли ви не вмієте вчитися та не можете запропонувати хоча б шось цінне роботодавцю, то й очікувати на казкове життя в Європі не варто. Бо нема великої різниці між роботою в МакДональдзі в Європі таУкраїні.
Є одна проста істина:дурню ні в Україні, ні в Польщі, ні в Штатах, ні ще десь ніхто не даватиме грошей задарма.
Їдьте, навчайтеся, отримуйте досвід та повертайтеся додому. Переносьте той досвід на наші терени.

Зараз я шкодую, що поїхав. Довелося побувати якось у Словаччині й познайомитися з власником готелю, що їздить ледь не всім світом, крутий одним словом дядько. І він сказав мені, що я дурний, бо не вчуся в Києві, в Україні, адже рівень освіти у нас був високий і залишається високим, і нічого, мовляв, їхати було в Польщу. Аби ж хто сказав мені це раніше.
Узагалі намагаюся максимально витискати ці плюси, що є, але все одно я шкодую. Мені не подобається. Я хочу в Україну. Це все не моє. Я є українець. Повторюся: ще в першому семестрі мав наполеонівські плани після Польщі їхати до Німеччини, але буквально за декілька місяців сповна відчув, що добре таки там, де нас нема.

Віра КУРИКО.
Повністю опубліковано в газеті "Сіверщина", передплата на яку приймається по всій Україні.