Замість відозви

Які б не писалися відозви до українських громадян чи політикуму про об'єднання, яким би не був склад підписантів, все це - сізіфова праця.

Так само, як абсолютно позбавленими грунту є твердження про нездатність українців до об'єднання, байки про "двох українців та трьох гетьманів". Ми бачили, фактично, зворотнє.

Справа в тому, що століттями бездержавний народ ментально лишився переважно бездержавним.
Українці схильні власні ідеї вимірювати категоріями "добра і справедливості" чи "блага для народу". І зовсім мало людей застосовує мірило державності коли формує свої ідеї, чи кваліфікує процеси і вчинки.

Українці набожні, культурно - глибокогуманні люди. А прищеплене в імперії ставлення до держави глибоко дисонує з цим. Держава для тубільців - не інструмент колективної угоди, не успадкована єдність, а - гнобитель і визискувач.

Ми успадкували, переважно, не відчуття плеча і єдності, а практику гнобленого народу: втекти в еміграцію внутрішню, зовнішню, чи - "на Січ". Не важливо - як ця січ називається.
Це - проблема. Але - не катастрофа.

Людей і еліти треба призвичаювати думати інтересами держави українців, яка є єдиною умовою виживання етносу.
У нас багато балакають про те, що ми не маємо національної ідеї і це - наша біда. Але, насправді, ми не можемо мати національної ідеї поза ідеєю Української Держави, а ми ще не доросли, навіть, до сакралізації самої ідеї державності українців.

Ми досі дискутуємо це питання через теми "двох Україн", розділених культурно. Чи через інші лінії поділу, наприклад - "олігархічної і неолігархічної" України.

Насправді, на практиці, якщо широко застосовувати відповідний критерій оцінки подій, вчинків і процесів, то ми масово б змінили своє ставлення до персон, груп та партій і швидко б сформували національні еліти.
Ми не можемо сформувати національну еліту лише тому, що ми мислимо невідповідними категоріями. Лише частина з нас критерієм елітарності вважає віддану службу державі українців. Більша ж частина керується все тими ж мірками справедливості чи комфорту.

Еліти також не мають серед завдань залучити у державотворення умовну "Січ", і це - програшна позиція.
Змінивши кут бачення, ми могли б уникнути вчорашньої катастрофи з втратою державного управління внаслідок народного волевиявлення, і сьогоднішніх проблем з політичним протистоянням українських політичних сил і груп - також.

Ментальна бездержавність породжує "феномен вомбата", "феномен блазня" або "ефект колумбета".
Це має бути змінене.

Олександр СОСНИЦЬКИЙ