Заходить осінь в кісточки і в шули...

×××
Заходить осінь в кісточки і в шули...
Що не листок- то лист комусь в минуле,
Чиєсь- святенницьке,
Моє- відчайно грішне:
у нім зависло яблуко торішнє
й підмерзлий виноград -
вже не вино,
а оцет...
Душа оголена
і милості
не просить-
Озиминою дивиться у небо,
бо їй нічого ласого не треба:
ні цих плачів
в осінній позолоті,
ні зернятка в зчорнілім околоті,
ні слів щербатих,
ні думок лукавих,
ні умирання
в поруділих травах...
Тому, крізь дощ
і мокре шелестіння шепну:
-Люблю тебе,
життя моє осіннє!
Цвітеш
до мене,
як спізнілий сонях
на зжатому лану,
у долі
на осонні...

Любов ГОЛОТА