Б'янко дольче

×××
Б'янко дольче, біле ординарне,
батьківщина- сонце і Bolgrad...
Ще ковток тримаю за щокою,
перестиглий, наче виноград.
Це вино відкрила в новоріччя,
залила душі сухої трен
і тихенько в стелю прошептала
трішки сонний і хмільний катрен:
не було в рядках тих передбачень,
гніву і любові небуло-
в нім колядка,як вертеп побачень
кликала до річки за село,
аж туди, де око вовче блима,
де льоди і місячна межа.
Де зростає цвинтар за плечима
й під ступнею- полотно ножа...
Що відріжу - те не доточити,
Те що вип'ю- вже не розіллю...
Я не знаю, чи я хочу жити.
Я забула тих, кого люблю.
Ось весна холодна -Dolce Bianco:
обліта порожній
пустоцвіт ,
а мені не гірко і не п'янко
на краєчку перемерзлих літ.
А мені писати- слово гріти,
але мерзне стомлена рука...
наче хтось забув мені зрадіти,
наче хтось невидимий гука.
...це гніздо із висушених літер,
настромилось на розквітлий глід...
я колись в нім серце заховала
Мов квиток на втрачений політ,
за яким я тяжко затужила -наче в тім маршруті правда є.

...Я доп'ю вино і
не сп'янію-
надто вже солодким віддає.
29.04.2026.

Любов ГОЛОТА