Вуха російської пропаганди в хутряних шапках
Подивилася довгоочікуваного «Наполеона».
Радує, що кінематограф зі скрипом, але повертається до справжніх тем і сюжетів.Як і «Оппенгеймер» - фільм хороший, але як і «Оппенгеймер» - це не мистецьке, інтелектуальне чи моральне відкриття.
У 20-у столітті це була б дуже прохідна стрічка, одна з багатьох на тему.
У нашому 21–у, в якому фільм поза актуальним дискурсом (расовим, гендерним, ЛГБТ etc) - вже подія, «Наполеон» - подія.
Про притягнуту за вуха Жозефіну не погоджуюся. Вона зіграла справді дуже важливу роль в його становленні як імператора. Правда, у фільмі Наполеон просто раб кохання до Жозефіни, жінки пониженої соціальної відповідальності) Як ти такий профемініст, - кричу я Рідлі Скотту, - покажи її політичні роль і вагу, її емансипованість!
Є моменти, які у фільмі не сподобалися.
Перший з них - сам Хоакін Фенікс, який так і не вийшов з амплуа «Джокера».
Другий - багатовікова російська пропаганда настільки заполонила голови на Заході, що навіть у західному кіно постійно трапляється російська історична міфологія і «Наполеон» не став винятком.
Наприклад, епізод про партизанів, які начебто нападали на наполеонівське військо, що прямувало на Москву. У Рідлі Скотта якісь чуваки в хутряних шапках, схожих на козацьких, атакують французів. Сама російська армія, з якої в реальності кепкували наполеонівські генерали, зображена як одна з інших європейських армій, з якими воював Наполеон. Рідлі Скотт показав битву під Бородіно як змагання десь рівних. Хоча французи, атакуючи втратили менше, ніж росіяни обороняючись. Після чого Кутузов кинув на полі бою десятки тисяч поранених і накивав пʼятами. Ці деталі Скотт опускає, як і взагалі природу прорахунків Наполеона в російській кампанії.
Дивує і дуже нарядна Москва. У фільмі це щось середнє між Парижем і Флоренцією, тільки з православними «цибулинами».
Словом - нам ще не одне століття доведеться боротися з російськими стереотипами, міфами, пропагандою, які вже вʼїлися в мізки по всьому світу на рівні ДНК.
Тетяна ДАНИЛЕНКО
Радує, що кінематограф зі скрипом, але повертається до справжніх тем і сюжетів.Як і «Оппенгеймер» - фільм хороший, але як і «Оппенгеймер» - це не мистецьке, інтелектуальне чи моральне відкриття.
У 20-у столітті це була б дуже прохідна стрічка, одна з багатьох на тему.
У нашому 21–у, в якому фільм поза актуальним дискурсом (расовим, гендерним, ЛГБТ etc) - вже подія, «Наполеон» - подія.
Про притягнуту за вуха Жозефіну не погоджуюся. Вона зіграла справді дуже важливу роль в його становленні як імператора. Правда, у фільмі Наполеон просто раб кохання до Жозефіни, жінки пониженої соціальної відповідальності) Як ти такий профемініст, - кричу я Рідлі Скотту, - покажи її політичні роль і вагу, її емансипованість!
Є моменти, які у фільмі не сподобалися.
Перший з них - сам Хоакін Фенікс, який так і не вийшов з амплуа «Джокера».
Другий - багатовікова російська пропаганда настільки заполонила голови на Заході, що навіть у західному кіно постійно трапляється російська історична міфологія і «Наполеон» не став винятком.
Наприклад, епізод про партизанів, які начебто нападали на наполеонівське військо, що прямувало на Москву. У Рідлі Скотта якісь чуваки в хутряних шапках, схожих на козацьких, атакують французів. Сама російська армія, з якої в реальності кепкували наполеонівські генерали, зображена як одна з інших європейських армій, з якими воював Наполеон. Рідлі Скотт показав битву під Бородіно як змагання десь рівних. Хоча французи, атакуючи втратили менше, ніж росіяни обороняючись. Після чого Кутузов кинув на полі бою десятки тисяч поранених і накивав пʼятами. Ці деталі Скотт опускає, як і взагалі природу прорахунків Наполеона в російській кампанії.
Дивує і дуже нарядна Москва. У фільмі це щось середнє між Парижем і Флоренцією, тільки з православними «цибулинами».
Словом - нам ще не одне століття доведеться боротися з російськими стереотипами, міфами, пропагандою, які вже вʼїлися в мізки по всьому світу на рівні ДНК.
Тетяна ДАНИЛЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |