Помер Роберт Редфорд

Радянські школярки 1970-80-х (я в тому числі) закохувались у нього "по фотографії" - фільмів його в прокаті тої пори особливо не пригадую*, хіба що "Кандидата" на якомусь закритому показі, зате "символічне обличчя" (просто ідеальний взірець "хорошого американського обличчя", яке досконало пасувало до всієї нашої совкової туги за "американською мрією") - о так! А фільми прийшли вже потім, уже авторські, ним і зрежисовані, один другого ліпший, - Ordinary People, Out of Africa, Horse Whisperer і т.д. - і виявилось, що це "просте хороше обличчя" далеко, далеко не просте...

Я розумію, що ця епоха - "їхні 1960-ті" (не обірвані 1968-м роком, навпаки, продовжені - Гарлемським Ренесансом, Вудстоком, антивоєнними маршами і т.д. - ще на добряче десятиліття-з-хвостиком), - епоха, в яку мистецтво справді "щось значило" і на щось упливало, і тому неймовірно багата на видатні постаті, - скінчилась давно й безповоротно, нам дісталось тільки її відлуння. Це був світ, у якому Америка ще була great, і з цього боку "залізної завіси" ми всі в неї вірили. (За цю анахронічну віру, як за світло мертвої зірки, багато хто держиться й досі.) У тієї Америки було обличчя Роберта Редфорда, і ще з десяток-другий облич, яким можна було вірити: вони були чесні - і непрості одночасно.

Потім їх, на якийсь час, змінили непрості й безчесні. А потім - тобто тепер - безчесні й прості: глухий кут еволюції. Але це вже інша історія...

На фото - кадр із фільму "Вся президентська рать" (1976), де Редфорд був співпродюсером і одночасно грав журналіста, що провадить розслідування Вотерґейтського скандалу: "Справа ж не в Ніксоні, - пояснював він про цей фільм, - справа в інших, значно важливіших речах"...
Isn't it so, Mr. Redford. Isn't it so.
R.I.P.

Оксана ЗАБУЖКО