Вшанували земляка -- засновника Далекосхідньої республіки

27 жовтня на Лук’янівському цвинтарі м. Києва було вшановано засновника української держави на Далекому Сході Юрія Глушка-”Мову” та бійців Військ Центральної Ради Володимира Шульгина та Володимира Наумовича, які полягли під Крутами у бою з більшовицькими бандами Муравйова
Захід відбувся за ініціативи рою старшого юнацтва КМО Спілки Української Молоді в Україні та членів благодійної ініціативи “Героїка”. Для проведення панахиди на могилах Героїв було запрошено отця Павла з Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Крім того небайдужі активісти відновили традицію виготовлення рамок з фотографіями та біографіями Героїв, які залишили на могилах. Молодь запалила лампадки, поклала квіти та згадала історії боротьби лицарів визвольного руху.
Довідка.
Юрій Глушко народився у с. Нова Басань Козелецького повіту Чернігівської губернії.

19 березня 1918 - обраний головою ради владивостоцької «Просвіти» (працював як член її шкільної, видавничої, лекційної та музичної комісій). Незабаром очолив Владивостоцьку Українську Окружну Раду, а трохи пізніше його було обрано головою 3-го Українського Далекосхідного з'їзду (Хабаровськ, 7-12 квітня 1918). Цей з'їзд звернувся до українського уряду з проханням вимагати від уряду РРФСР визнання Зеленого Клину частиною України на підставі принципу самовизначення народу, який складав там переважну більшість населення. Згодом ініціював 4-й (Надзвичайний) Український Далекосхідний з'їзд (Владивосток, 25 жовтня - 1 листопада 1918), на якому був обраний головою Українського Далекосхідного Секретаріату.

Під його проводом навесні 1919 року у Владивостоці створено 1-й Ново-Запорізький курінь вільного козацтва.

20 червня 1919 заарештований колчаківською владою за активну українську діяльність. Не маючи звинувачень проти голови Українського секретаріату, керівник колчаківської адміністрації генерал Розанов наказав заслати його на Камчатку. Але перед самим засланням помер син Юрко, i Ю.Глушка випустили для участі у похованні дитини. Після цього він переховувався аж до антиколчаківського перевороту, що стався у Владивостоці 31 січня 1920 року.

Вдруге заарештований разом із групою провідних діячів і активістів українського руху 5 листопада 1922 після захоплення Владивостока більшовиками. Заарештованих перевезено до столиці Далекосхідної Республіки м. Чита, де вони рік перебували у в’язниці.

Один із понад 200 обвинувачених на Читинському процесі, на якому засуджений 13 січня 1924 року до 3 років позбавлення волі за антирадянську діяльність та «намагання відірвати Далекий Схід від РСФРР і злучити з Японією».

Після ув'язнення працював майстром на будівництві шляхів в Читинський області, начальником пошукової партії в Таджикистанi.

1930 - нелегально повернувся в Україну, у Київ (ймовірно, не під своїм прізвищем), де навчався на Київських інженерних курсах Харківського автошляхового інституту, здобув фах інженера-будівельника шляхів.
Помер восени 1942 року не так від старості, як від безробіття й голоду.