Володимир Дрозд про біса лестощів

Одна мудра пані, якось, просто зауважила: роби своє діло - та й усе.
Наразі принагідно згадалася глибочезної сили стаття – давня чернігівська суть вийшла таки на своє – світлої пам’яти Володимира Григоровича Дрозда («ЛУ», 16 листопада 1989р., «Інтеліґенція і час»). Письменник зокрема, значить: «З публікацій останніх літ я не пам’ятаю, здається, жодної, де б прозаїк чи поет чесно сказали про траґедію і комедію власної, учора – застійної, сьогодні – перебудовчої душі. Чудова стаття «Бес лести» в «Литературной газете» Володимира Яворівського, але єдиного, для переконливості, прикладу в ній бракувало: його власних шедеврів лестощів на адресу Леоніда Ілліча...

(А «ИСКРА в пам’яті Умані» В. Яворівського, що вона його і досі веде. А його основний вірнопідданий внесок – «Яничарами» з посту Ярослава Галана? А переписані «…кортеліси»: якихось два-три роки тому Вол. Яворівський, «впопихах», достоту переписав-почистив – зрозуміла річ, під нинішню Україну – свої "конторні" "енкаведешні" «Вічні Кортеліси», позбавивши їх «вічности»… три довгі дні я дико сатанів од того, як В. Яворівський і його підручні (сам такої роботи він не подужав би - певно, котрась із молодиць, зі столичної Гончара, 52, взялася допомогти) переінакшили-перешманали всю ту «повість»: де в тексті були «наші» – стали «п’яні комсомоли». Така собі пластична операція. На всі «сто». Отож, замовлення ЦК компартії УРСР від 1981 року і зокрема її ідеолога Леоніда Кравчука кастроване… «наївся», «добром», чоловік. А всі його листи «В потусторонний мир», до генерала СС Доледалеца, до Кучми-Ющенка…Януковича... Порошенка – то, до його ж таки, "конторної" "ідеологічної" спадщини. Професійний українець. Ви любите неньку як сини-аматори, а він – професіонал, інших учить. Бо належить до найдавнішої професії, закони якої забороняють кохати бесплатно -- О.С.).

… Гострий наступальний виступ Павла Мовчана на з’їзді Руху (10-12, вересень, 1989р. - О.С.), але народові важко збагнути всю глибину його принциповості, бо народ ще носить у серці своєму пристрасні рядки Павла Мовчана – про Вітчизну (совдепну вітчизну – О.С.):

На чому ти несхибно так постала,
що в слові кожнім чути дзвін металу,
що кожен порух свідчить про могуття,
де сила невивержена присутня?
На спраглості єдиної мети
постала ти спорудно з доброти.
На спільності зусиль і поривань
звелася ти, позбувшися страждань,
звелась, окрилилась, піднеслась,
понесла вгору соколино нас…

І де ж, і коли ж ми справжні: чи тоді, коли шефствували над Чорнобильською АЕС і присвячували пеани свої атому, якого так поетично притуляла до свого «юного лона» Прип’ять, чи тепер, коли його проклинаємо? І має, мабуть, рацію мій сільський сусіда, коли каже не без гумору, але й не без болю: «Забрехалися ви, хлопці-писаки. А брехнею можна весь світ пройти, лише назад не повернешся». Назад можна повернутися, але тільки – правдою. Тож скажімо правду собі й народу про те, що більшість із нас, себе я не виключаю, пробувала в тенетах лжі, що відсотків сімдесят, якщо не більше, нашої літератури, створеної за минулі два десятиліття, до речі, не після тюремної камери, як пісня про орла, що з-за гір вилітає, а в затишних ірпінських і конча-заспівських котедждах… Бо – без правди, без катарсису, без очищення душі нема шляху уперед для більшості з нас».

Нагадаю, це – Володимир Дрозд, що колись «вивозив» усіх, зокрема й Вол. Яворівського ("5-те управління КГБ "Тридоля"), (як він сам те значить) у своє Халеп’є. Видко, трохи не так вивозив, з огляду на те, що Володимира Григоровича в останню путь проводжали свого часу не з Банкової, від приміщення НСПУ (а головував тоді в Спілці той же таки Вол. Яворівський – О.С.), а від столичного Будинку художника.
На цьому й станемо.

Олександр СОПРОНЮК