Вода дитинства

Хтось ще памʼятає як брали воду з колонки в дворі?

Моє дитинство пов‘язане з чавунною колонкою для води. І з бляшаною каністрою- бачком для гасу (керосину.)
У двір заїжджав дядько- «керосинщик» і калатав в дзвінок. І ми всі бігли набирати гас для примусів і керогазів( ви і не знаєте що це таке. Це такі паливні агрегати, в яких горів той гас. Це був цілий складний процес. Іноді дуже небезпечний.)

В довгому коридорі стояли столи із сусідськими керогазами і пахтіли тим тим гасом.
А по воду ходили з емальованими відрами до колонки через дорогу.

Вулиця була тиха, стара і вся в квітучих товстелезних акаціях, з кори яких, ми вистругували красиві кораблики.
Акацієвий цвіт забивав памороки запахом і був солодкий на смак, якщо відірвати квіточку від кетяга і висмоктати з неї нектар. Ледь відчутно, але квітів багато. І ото сидиш і цьмакаєш ними, аж поки не відчуєш смак як від цукерки.

Чавунна колонка для води була із литими візерунками і чомусь пофарбована в синій колір. Зверху на ній була чудернацька чавунна «шапочка», яка нагадувала церковну баню. Тільки сплюснуту.

Воду подавали в певні години. Тому треба було набирати і нести додому.До колонки сходилась черга дітей із відрами і бідончиками.

Треба було натискати відполірований долонями важіль і висовувалась трубка, з якої бігла вода. На важіль треба було тиснути весь час, бо як відпустити, то вода переставала бігти. Ми, хитрі, придумали заклинювати важіль камінцем, і вода бігла без наших зусиль. Тут головне було знайти продовгуватий камінець, який гарно заходив в щілину.

А мене вражало інше.

Вода. Вона була чиста- чиста, холодна і смачна.

Ми пили її з металевих кухлів. Із керамічних вона чомусь не так смакувала.А головне- вода була дуже красива. Дивний епітет, але це правда. Вода з колонки у відрі була красива. Я любив дивитися як вона колишеться і як в ній плавають трісочки чи комашки.

Вода дитинства заворожувала і лікувала.
Тато ставив на сонці велику цинкову балію , і моє завдання було наносити в неї води. Звичайно тато допомагав. Вірніше я допомагав своїм бідончиком.Поступово балія наповнювалася і відблиски від водяних «мерехтушечок» грали на стінах літньої кухні і квітах на клумбі.На сонці вода нагрівалася і ставала гарячою.

А от тоді я залізав в гарячу воду і тішився і бризкався тією водою під білими стінами і серед чорнобривців, жоржин, майорів, незабудок і троянд маминої клумби.

Що ви, мешканці багатоповерхових мурашників, знаєте про щастя і красу?
Ха!
Будуйте літню кухню з білими стінами, садіть пахучі троянди і купуйте велику цинкову балію для води з колонки, яку заклинюють довгеньким гранітним камінцем на тихій вулиці під акаціями в Умані.

Сашко ЛІРНИК