Головна › Новини › ПОГЛЯД
Рушник
29-Вер-19 241 0.0 0
Ще на початку 70-их років з першої зарплати, одержаної у борзнянській районній газеті, купив дзеркало у великій рамці й фабричний з імітацією вишивки рушник.

Мати дзеркалу пораділа, бо старе переносили в нову хату й розбили, а нове не було за що купити. А ось рушник довго роздивлялася:
–Ловкий,– сказала.–Жаль, що горлиці на ньому не заспівають,– зітхнула.

Материні власноруч вишиті здебільшого на вечорницях рушники ще в роки війни побрала Лисаветка Кобцьова з якоюсь хрещатенською молодицею.Ходили по хатах, відбирали одяг і взуття ніби для партизан. Заразом вигрібали зі скринь полотно, хустки,вишивки… Хоч ненька й зберігала своє добро в сусідки Федосі, яка жила бідно й, здавалось, ніхто не спокуситься на її статки, але так звані партизанки не проминали жодної хати.

Як виявилося після війни, в довколишніх селах орудувала банда. Вилучене збувалось на базарах Чернігова і Ніжина.

Мати таки упросила Лисаветку (разом у школу ходили), щоб та хоч кілька рушників залишила.
Цю історію мені ще баба Настя розповідала. Тому я з першої зарплати й купив, як мені здалось, гарнющий рушник. Не те, щоб не догодив, але його мати ніколи не вішала над образами, а частіше над вікном, де знайшлося місце рамці з портретами родичів.

Рушники мали різне призначення. Відразу за дверима на цвяшку висів рушник-утирач. У нас він був з сірого грубого полотна, обшитий кольоровою торочкою. Бабуся завше накривала рушником хліб на столі. Цим рушником можна було замилуватись: з тонкого білого полотна з яскравою, як сонце, вишивкою.
Були в нас кілька особливих рушників.

–Ось цей,– діставала бабуся з глибини скрині великий, обсипаний різнокольоровими квітками,-- тобі на весілля буде.
Я копилив губу:
–Нащо мені те весілля. Ще хлопці засміють.
–Це коли виростеш,– м’яко гладила бабуся мою голову.– А ось цей,якщо в дорогу зберешся.

Такі рушники, розповіла потім мати, ткалися і вишивалися в жіночі дні, тобто в четвер, п»ятницю і суботу. На них веселкували квіти, дерева, птиці.

Хата без рушника -- як оселя без дітей. На рушниках люди вишивали усе своє життя. Рушник ще й охоронець оселі від усього лихого .Недарма ж полотнище над вхідними дверима мати, як поверталася з церкви зі святою водою, кропила першим.

Пам»ятаю хрест на бабиній могилі. Хтось з родичів перев»язав його рушником. Ніхто його не знімав,доки полотно не злиняло, не стріпалося на сонці й вітрах.

Давно і ненька відійшла за вічну межу, але її рушники і досі над образами,над вікнами у нашій спорожнілій хаті. Й над дверима – теж. Як оберіг від зла, щоб ніколи не переступило поріг материної оселі. Доки топчу ряст, двері нашої хати навстіж відчинятимуться лише добрим людям.

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ



Теги:хатні обереги, Микола Будлянський, Рушник, есеї


Читайте також



Коментарі (0)
avatar